Я обіцяла написати, що сталося, - я пишу. Неприємно мені це все, тому сьогодні у мене явно не вечір художнього слова...

Почну з того, що за вчорашній день мені вдалося з'ясувати ім'я-прізвище ватного поцієнта, який, на жаль, був моїм попутником. Дякую всім, хто мені в цьому допоміг. Отже, нашого героя звуть - Вадим Ведутенко, він приватний підприємець, займається каркасними будинками, а подругу його життя - Лариса Ведутенко.

Стисло: Вадим почав з банального хамства і розповідей про те, що «Бандєра-фашист! Дєди воєвалє!», а закінчив - заламуванням мені рук, відбиранням в мене телефону і погрозами зламати мені щелепу.

А тепер по порядку. Позавчора я сіла в поїзд Одеса - Чернівці. В купе один навпроти одного сиділи крупний чоловік років 50-ти (Вадим) і крупна фарбована блондинка в яскраво-рожевій куртці (Лариса). Коли я попросила поставити речі під свою полицю - жінка знехотя підвелася. Виявилося, що речі поставити мені нікуди: під моєю нижньою полицею все було забито сумками, під сусідньою нижньою полицею теж, а в верхньому відсіку для речей лежали лижі.

Я здивувалася. Мовчки. Ну, це ж не СВ. Вони ж не самі в купе їдуть. І це ніби трохи жлобство - всюди розкласти свої речі.

Я вирішила уточнити, коли мої попутники виходять, з'ясувалося, що вони виходять раніше за мене.

«Ви не могли б прибрати свої речі з ящика під моєю полицею, щоб я поставила туди свої і, плюс, щоб ви мене не будили, коли будете виходити? Під полицею і під столом - нехай все стоїть так, як є. Мені не заважає».

Крупний чоловік по-хамськи заявив мені, що (цитую) нічого, що «в 7 утра можеш и встать», що «кто рано встает - тому Бог дает» і т.п. Я злегка офігєла. Але проявила наполегливість і дама в рожевому, перекосивши фейс, все ж витягла свою сумку.

Після вони вийшли і чомусь пішли лаятися з провідницею.

У нашому купе їхав ще хлопуць - програміст, років 20-ти. Ми розговорилися на професійні теми (я шукаю волонтерів для IT-десятки, бо є певні проекти).

Через деякий час в купе повернувся крупний чоловік і без запрошення вклинившись в нашу бесіду почав пхати нам під ніс відео та фото зі свого телефону. Так ми подивились: як він качає біцепси в своєму особистому спортзалі, який він бодібілдер, як його дружина їздить на «чоппере», як він фоткається на мотоциклі, і як вони круті взагалі. Далі він вирішив показати нам старий і всім добре відомий ватний креатив - «Бандера з членом у роті», я перепрошую.

Крупний жлоб-Вадим заіржав і сказав: «Правда, класний юмор? Ага-га-га!».

І тут я не стрималася ...

- А что вам плохого Степан Андреевич сделал? - спитала я.

- Кто-о???

- Степан Андреевич Бандера.

«Ааааа!!! Ну, как что?! Он - фашист, он убивал НАШИХ РУССКИХ людей! У меня рабочие с «западении» работают - они сами говорили. А еще у меня дед против фашистов воевал, так он рассказывал, что эти бендеры они людей железными кошками хватали и тянули. Так у друга деда жену утащили. Она поехала, когда в Одессе голод был, в «западению» за продуктами, а бендеры ее железными крюками прямо зацепили за тело и в лес утащили. Живьем. А там убили!».

«Ага. И мальчика в трусиках распяли на доске объявлений» - уїдливо зауважила я.

Він явно вирішив, що я підтримую бесіду і тут понеслося: «Сейчас столько стало фашистов, которые на Бандеру молятся. Вот такие на Донбассе воюют, дебилы, которые за деньги убивают мирных людей».

Я перервала його короткою реплікою: «Все с вами понятно. Вы - обычная вата. Нет смысла продолжать разговор».

Крупний жлоб заявив: «Я не вата. Я просто против насилия. Мой дом Адесса! Я - Адессит! Ты западенка - тебе этого не понять. Ты вот на этой собачьей мове разговариваешь "я до цього розмовляла українською по телефону", а мы все одесситы на русском. Вот 2 мая в Адессу навезли западенцев и они людей жгли, я сам видел как в Затоке 500 западенцев поселили перед 2-м мая! И срать мне на вашего Порошенка, я воевать и убивать мирных людей не пойду. Я живу и зарабатываю своим умом».

«Не льстите себе. Ума у вас нет. Вы обычный ватник, трус и приспособленец. И если в Одессе тоже начнется война - вы не будете ее защищать. Вы бегом переедете и будете изображать из себя несчастного беженца» - відповіла я.

Після цих слів - жлоб вискочив з купе крикнувши мені чомусь, що я «маньячка».

Крупний Вадим і Лариса в рожевій куртці повернулися близько 1 години ночі. Від них сильно тхнуло тютюном, хоча вони типу спортсмени. Коли вони зайшли в купе, так вийшло, що ми з сусідом-програмістом обговорювали можливість електронних виборів і заборону на участь у голосуванні тим, хто не знає історію України, українську мову, державні символи і Конституцію. Так ось, після формулювання «паспорт негромадянина» Лариса вибухнула: «Закрой уже свой рот и спи, бл@дь» - закричала вона.

«Что?» - перепитала я, сторопівши.

«Заткнись, шо не понятно?!» - проволав Вадим.

Я сказала, що я б із задоволенням виконала їх прохання, якби воно звучала в трохи іншій формі.

«Ты п@здец @хуела, сук@ тощая!» - верещала моя перегідрольна сусідка по купе - «Едь воюй в свое АТО атошница!».

«Может там тебя вы@бут с голодухи» - підспівував дружині жлоб-Вадим - «Вы@бут тебя в твоем АТО! А то тебя тощую уродливую с@ку тут не @бут!»

«У меня на Донбассе друг живет! Там он прекрасно живет! У него все есть! А в АТО идут воевать за деньги! Там зарабатывают тем, что людей убивают - мне друг говорил» - не могла заспокоїтись Лариса.

Поки вони це «ісполнялі» - я написала повідомлення у фб, яке ви бачили.

«Мы тебя найдем! Мы известные люди в Адессе! Нас все знают! У нас есть связи! Мы с тобой разберемся!» - погрожували вони.

Тоді я повідомила: «Продолжайте. Я буду вас записывать. А завтра вы станете известны не только в Одессе но и в ютубе».

Вони замовкли. Мені подзвонив Тарас Хаммер і я вийшла в коридор.

Вслід мені Лариса прошипіла: «Я с утра тебе покажу, сука!».

Я поставила будильник на 6-ту. Дуже хотілося подивитися, що ж мені будуть показувати. Але зранку Лариса, мабуть, передумала ставати зіркою ютуба. Побачивши у мене телефон в руках, вона пострибала галопом в тамбур.

Вадим виявився сміливіше. Прийшовши за останньою партією речей він нахилився до мене - я пила чай - і прокукурікав: ««В АТО воюют только дебилы. А мне на твою Украину пасрать! Мой дом - моя семья и моя Адесса! Мне твоя Украина нафиг не нужна. Воевать за нее у меня никакого желания нет. Я за свой дом».

Читайте також: Разговор с полу-ватником

Я дістала телефон і стала знімати. «Я и ударить могу. Я такой человек!» - Він закрив мені камеру рукою.

Я увімкнула відеозапис знову і сказала: «Вы можете просто повторить на камеру то, что вы сказали».

Він заламав мені руку, видрав у мене з рук телефон, став замахуватися і погрожувати поламати мені щелепу. Телефон він поклав собі в кишеню.

Втрутився хлопець-програміст і став вимагати повернути мені телефон.

Потім Вадим Ведутенко віддав телефон хлопцю-програмеру і той повернув його мені.

Мабуть, видалити відео Вадим не додумався чи не зміг. Я не знаю.

Коли ця «прекрасна» сімейна пара вийшла, жінка з сусіднього купе сказала мені: «Не переживайте, это просто такие люди. Они мне тоже нахамили, хотя я просто по коридору шла. Они знают, что им за это ничего не будет, поэтому так себя ведут. А что мы можем сделать - разве что не обращать внимания».

А я все ж таки сподіваюся, що так не буде. Я чомусь вірю, що знайдеться невідомий патріотичний «Макаренко», який проведе з Вадимом Ведутенко виховний сеанс. Тому що, якщо Лариса Ведутенко - просто перегідрольная ватніца-істеричка, то Вадим Ведутенко - агресивний і безпринципний ватний жлоб, який «протівнасілія» на війні за країну, але дозволяє собі підняти руку на 45-ти кілограмову жінку.