Підбиваючи політичні підсумки 2016 року і говорячи про очікування від нового року, пропоную керуватися тим, що в нашій внутрішній політиці величезну роль відіграють події, що відбуваються в світі. Саме вони визначають зміст і сенс «гри» українських політиків і політичних партій, пише у блозі на сайті "Новое время" академік НАН, екс-міністр економіки Богдан Данилишин.

Найважливішими політичними подіями, що відбулися у світі в 2016 році з точки зору впливу на українську політику, на мій погляд, стали президентські вибори в США, Brexit, іммігрантська криза в Євросоюзі, а також голландський референдум про асоціацію України і ЄС.

Несподіваний для політичних спостерігачів, результат президентських виборів у США може призвести до зміни всієї міжнародної політики американської адміністрації. Новий президент Дональд Трамп, якщо судити з його передвиборних промов, вважає, що Америка веде надмірно активну політику в регіонах, де вона повинна бути більш стриманою. На відміну від президентів США - вихідців з демократичної партії, для яких завжди більш характерною була ідеологічна складова у зовнішній політиці, Трамп, найімовірніше, привнесе в свою зовнішню політику елемент холодного прагматизму в стилі realpolitik.

Читайте також: Сценарии развития ситуации по Донбассу в 2017 году

Трамп вважає, що основна загроза США зараз виходить не від Росії, а від Китаю. Значно зміцніла економіка Китаю, на думку Трампа, загрожує міжнародно-політичному домінуванню США у світі. Не випадково сьогодні ряд висловлювань Трампа з розвитку майбутніх взаємин США з Тайванем вже викликав невдоволення Пекіна, який завжди вважав Тайвань своєю тимчасово окупованою територією.

У питанні стримування Китаю можна допустити і ймовірне зближення Штатів з Росією. І це може стати для України серйозною перешкодою в плані вирішення проблем у нашому військово-політичному протистоянні з РФ. Залишається тільки сподіватися, що співпраця США і Росії далеко не зайде, і США все одно будуть підтримувати нашу незалежність. Хоча ряд заяв Трампа про радикальну переорієнтацію політики США на вирішення внутрішньо-економічних проблем, повинні змусити нас серйозно насторожитися.

Результати Brexit сколихнули основи ЄС. З Євросоюзу вийшла одна з найбільших держав цього міжнародно-політичного об'єднання - Велика Британія. Звичайно, Німеччина і Франція, що залишилися в ЄС, через своє економічне становище і самі зможуть стабілізувати становище в Євросоюзі. Без Британії відбудеться відносне зміцнення впливу Німеччини як найпотужнішої економіки Євросоюзу, але, мабуть, здійсниться це за рахунок Франції. І це при тому, що інші країни співдружності, передусім Польща та Угорщина, в останні роки теж виявляють певну незалежність і небажання беззастережно слідувати всім розпорядженням Брюсселя. Це також не буде служити зміцненню міждержавних зв'язків у Євросоюзі.

Але головні підсумки Brexit - в тому, що вперше був створений прецедент виходу країни з Євросоюзу. До цього країни тільки туди входили. І якщо об'єднати цей факт з підсумками голландського референдуму про Асоціацію України і ЄС, то виходить, що, по-перше, ми не знаємо, хто ще захоче надалі вийти з ЄС, а по-друге, незрозумілі в такому випадку перспективи щодо політичної інтеграції України до об'єднання, яке не бажає вже розширюватися за рахунок нових країн. Для нашої зовнішньої політики це дуже серйозний виклик. Думаю, нам варто додати нові ідеї в поточну політику інтеграції з ЄС.

Іммігрантська криза в ЄС призвела до небувалого з часів Другої світової війни рівня ксенофобії в країнах Західної Європи. Все більше й більше виборців віддають свої політичні симпатії партіям правої орієнтації. Вже говорять про реальність приходу до влади у Франції лідера правої партії «Національний фронт» Марін Ле Пен і поразку на майбутніх парламентських виборах у Німеччині нинішнього канцлера ФРН Ангели Меркель. Поки що це стримані прогнози. Але згадаймо, що навіть в ніч президентських виборів у США, переважна більшість аналітиків прогнозували перемогу Гілларі Клінтон. Якщо такий поворот у політичному житті провідних країн ЄС відбудеться, то Україна отримає в Німеччині і Франції (другий ймовірний переможець президентських виборів у Франції Франсуа Фійон - теж симпатизує Росії) режими, які вже не будуть займати таку непримиренну позицію з питання окупації українських територій Росією, яку зараз займають керівники цих держав. Тим більше, що Захід завжди готовий іти на компроміси за рахунок інших країн для вирішення своїх проблем (наприклад, «Мюнхенська змова 1938 року).

Все це свідчить про те, що майбутній 2017-й обіцяє бути дуже непростим роком, який може принести Україні дуже багато несподіваних розворотів і неприємних сюрпризів, які можуть істотно вплинути на внутрішньополітичну обстановку в нашій країні. А ця обстановка, як відомо, характеризується крайньою непримиренністю поглядів наших провідних партій і небажанням йти на компроміс у справі реалізації економічних та інституційних реформ. Влада не отримує необхідної підтримки не лише від опозиційних сил, але часто і від союзників. Думаю, що зараз не найкращий час для розбіжностей, які можна дозволити собі більш спокійний час. Зараз у керівництва країни є стратегічні підходи до реформування економіки. Обґрунтованій і обов'язково конструктивній критиці повинні піддаватися лише тактичні питання - питання методів реалізації тієї чи іншої реформи чи трансформації. Але ми бачимо у багатьох політичних сил просто абсолютне заперечення всього, що робить влада. Однак в інтересах країни потрібно більше толерантності, широкі внутрішньополітичні союзи, а не запекла боротьба непримиренних політичних опонентів.

Читайте також: Путин в 2017 году. Количество безумия и жертв при этом увеличится

Якщо наші політики хочуть бути державними діячами, то в цей важкий зовнішньо- і внутрішньополітичний час слід допомагати своїм політичним союзникам, а часом і опонентам, у вирішенні важливих економічних проблем держави. Крім того, можна створювати у міжнародних спостерігачів відчуття вічної нестабільності в нашій внутрішній політиці, постійної нездатності домовлятися між партіями хоча б деякого ряду питань у період між виборами. Постійна внутрішньополітична війна «всіх проти всіх» може погано закінчиться для української державності. Нам всім необхідно це зрозуміти.

І все-таки я вірю, що той досвід, який ми отримали в політичній практиці, особливо починаючи з 2014 року, що дозволить Україні успішно обійти численні «підводні камені» в міжнародній і внутрішній політиці, відстояти нашу незалежність і більш успішно, ніж у попередні роки, продовжувати в 2017 році економічні та інституційні реформи.