В 2016 році ми перейшли від падіння до невеликого зростання. Тепер наша мета - подвоїти ВВП протягом найближчих 5-6 років. Про це пише у блозі на сайті "Новое время" економіст Ігор Бураковський.

В 2016 році, на мій погляд, було зроблено чимало кроків у правильному для країни напрямку - як у політичному, так і в економічному плані.

Національний банк почав перехід до інфляційного таргетування, тобто, до нової моделі монетарної політики. Рішення прийняли раніше, але цього року затвердили відповідну дорожню карту. Сталося те, чого ми чекали дуже довго.

Друга важлива подія року - націоналізація Приватбанку. Я її оцінюю двояко. У випадку з ПриватБанком ми зіткнулися з тими ж проблемами, що і наші партнери з Європейського Союзу в ході попередніх фінансових криз. Мова йде про нагляд над великими фінансовими інститутами, щоб їх падіння не спричинило катастрофічних наслідків для економіки країни в цілому. Але якщо у всьому світі після таких подій роблять відповідні висновки, посилюють або підвищують ефективність нагляду, то ми таких висновків поки не зробили. Тільки рятуємо ПриватБанк.

Читайте також: Казка без моралі: що стоїть за цифрами ВВП й очікуваної тривалості життя

Дуже важливо, що, незважаючи на всі проблеми, країна в 2016 році фактично відмовилася від закупівель російського газу. Це говорить про те, що наша залежність від російського газу не така однозначна, як багатьом здавалося.

Ще одним позитивом є досягнення макроекономічної стабільності, що частково є заслугою Кабміну і Нацбанку, а також проведеної ними політики - при всіх критичних зауваженнях до них. Ми показали той результат, який могли показати. Економічне зростання на рівні 1,5% ВВП за результатами 2016 року говорить про те, що ми перейшли в інший тренд. Перейшли від падіння до певного зростання. Але щоб відчути реальні зміни, зростання повинно бути більш суттєвим і більш тривалим. Якщо ми хочемо, наприклад, протягом найближчих 5-6 років подвоїти наш ВВП, то середній темп зростання економіки повинен складати приблизно 14% в рік.

Крім того, ми отримали третій транш фінансової допомоги від МВФ. Україна давно страждала так званим «прокляттям третього траншу». Нам жодного разу не вдалося зайти далі другого траншу. Тим не менш, цього разу все вийшло, і тепер завдання полягає в тому, щоб дійти до четвертого траншу. Це буде наш рекорд.

Втім, країна виявилася неготовою ефективно використовувати ті кошти, які надаються міжнародними донорами та кредиторами. Це і різного роду кредити міжнародних організацій, і грантова допомога, і проектно-технічна допомога і багато іншого. Ми просимо надати нам велику допомогу, вказуючи на країни, яким міжнародні донори передали значні суми грошей. Але не можемо при цьому створити якусь систему, що дозволяє використовувати надані кошти ефективно, виходячи з фундаментальних потреб країни.

З негативних подій, які показали глибину наших проблем, варто відзначити провал приватизації Одеського припортового заводу. Можна довго говорити, чому так сталося, але ключова проблема полягає в тому, що процедури приватизації не відпрацьовані до такої міри, щоб зацікавити реальних, сумлінних інвесторів. Ми можемо довго говорити про свої успіхи, але бізнес, готовий вкладати в Україну гроші, цими зрушеннями не задоволений. Ринок виніс свій вирок, і він є дуже жорстким.

Читайте також: Що таке ВВП і як розуміти ці цифри пересічному українцю? ІНФОГРАФІКА

Крім того, у 2016 році ми спостерігали традиційне формування бюджету. Його прийняли відносно вчасно, але все одно не пішли від політичного торгу. Якби не було відповідних політичних домовленостей, бюджет навряд чи б прийняли. Тобто, фундаментальне лобіювання у нас підмінюється політичними домовленостями з усіма витікаючими з цього наслідками. Крім того, ми досі приймаємо бюджет в річному вимірі, ніяк не можемо перейти на середньострокове планування. Відсутність середньострокового бюджетного планування говорить про те, що за багатьма напрямками стратегічного реформування у нас немає середньострокового і довгострокового бачення пріоритетів. Ми не можемо їх закласти в бюджет. Річний бюджет вирішує тільки вузькі, технічні завдання. Він не може бути ні бюджетом розвитку, ні бюджетом вирішення якихось стратегічних завдань.

Нарешті, дуже важливо, щоб і країна, і політики пройшли певний етап протверезіння. Є високі очікування з боку суспільства, багато чого можна зробити, але ті фундаментальні зміни, на які ми сподіваємося, можуть бути лише плодом дуже складної, тривалої і навіть невдячної роботи. Чудес в економіці не буває. Тому не варто очікувати рішення всіх наших проблем протягом 2-3 років. Навіть за найсприятливішого збігу внутрішніх та зовнішніх обставин.