Понад 20 років західний істеблішмент нехтував застереженнями про російську загрозу. Сьогодні таке собі дозволяє мало хто.

Наприклад, Швеція, яка зазвичай у спра­вах безпеки поводилася украй апатично, тепер відчайдушно намагається дати раду із загрозою, яку військові стратеги вважають реальною, ба навіть невідворотною. Сьогодні знову на порядку денному питання військового призову. Поновлюється експлуатація систем берегової ракетної оборони, зокрема пускових установок, які експонували в музеї військової техніки.

Читайте також: Європа та нова холодна війна: як дати відсіч російській агресії

Росія переозброюється – і робить це так активно, що нам було б дуже непросто, якби ми мали обороняти прифронтові країни НАТО в разі воєнного нападу. Кремль опанував нові методи війни: він застосовує пропаганду, кібератаку, економічний тиск і цільове хабарництво. Використання всіх цих прийомів дуже чітко простежувалось у країнах Східної Європи протягом щонайменше останнього десятиліття, якщо не довше. Тим часом Захід усі ці сигнали ігнорував.

Нині, коли цю зброю дислокують для використання проти нас, ми не можемо дати собі раду з реагуванням. Якби рік тому хтось сказав, що Росія нахабно втручатиметься у президентські вибори в США, тоді як американці відповідатимуть боязко і спантеличено, таку людину засміяли б. Але в реальності саме це й сталося.

Якщо судити із цифр, то Росія набагато слабша, ніж Захід. Проте Володимир Путін має деякі серйозні переваги, що цілком можуть виявитися визначальними. Він рішучий, готовий до економічних проблем, що можуть постати через його дії, не боїться порушувати правила й застосовувати силу. У нас цього немає. Його мета ні для кого не таємниця: він прагне замінити міжнародний безпековий порядок Європи, ґрунтований на правилах (який Росія вважає лицемірним і несправедливим), світом, де панували б двосторонні домовленості, а РФ господарювала б як велика держава.

Стратегія тут нехитра: поділяй і володарюй. Деякі країни треба винагороджувати (наприклад, Угорщину сьогодні, а Францію, можливо, наступного року). Тих, хто наважується протистояти, – карати. Наразі це стосується Грузії та України. Далі можуть бути Естонія чи Польща. Росія перемагатиме й надалі, доки ми не усвідомимо, в яку втрапили халепу. Нам слід готуватися до Європи після доби Північноатлантичного Альянсу.

Це буде непросто, але катастрофа нам іще не гарантована. Ми таки ще маємо все необхідне для само­оборони. Сукупний ВВП прифронтових держав Європи – скандинавських країн, балтійської трійці та Польщі – становить $2,5 трлн, РФ – лише $3,5 трлн.
Тим часом Росії доводиться утримувати військовий апарат як у наддержави зі глобальними амбіціями. Прифронтовим країнам треба обороняти тільки себе.

Не забуваймо про Велику Британію – державу з ядерним арсеналом і дуже розвиненими службами розвідки та протидії кіберзлочинам. Слід пам'ятати і про таких союзників, як Канада ($1,6 трлн ВВП) та Україна ($340 млрд ВВП). У підсумку ми можемо перемогти Росію практично в будь-якому вимірі.

Читайте також: Європа потребує лідерів: програємо через брак сили волі

Але нам доведеться нарешті використовувати весь свій потенціал. Найбільше значення тут має фінансовий вимір. Ми не можемо завадити російським клептократам обкрадати їхній народ, але можемо створити перепони ­відмиванню грошей через нашу банківську систему. Нам під силу заморожувати й навіть вилучати активи осіб, які порушують права людини. Такі дії мають неабиякий потенціал стримування.

На масштабнішому рівні реально об'єднати зусилля різних державних органів та громадянського суспільства, яких стосується російська загроза. Наші банкіри, юристи й бухгалтери мають значно ретельніше приглядатися до клієнтів, яких обслуговують, а також до їхніх замовлень. Західні університети теж є вразливим місцем. Росія не шкодує грошей на втручання у громадське життя цільових країн через ЗМІ, аналітичні центри, політику й науку. Цілі в неї найрізноманітніші: від збору розвідданих до вибудовування власного впливу чи підривної діяльності. Радянський Союз теж цим займався, але ми тепер набагато менш обережні.

Потрібні чіткі механізми обміну інформацією про те, як РФ проникає і втручається в життя наших суспільств. Крім того, ми мусимо разом докладати зусиль до боротьби з російською загрозою.

Це завдання не є неможливим. Наші союзники із прифронтової смуги усвідомлюють російську загрозу набагато краще, ніж ми, і значно випереджають нас у справі протистояння їй. Нам варто спробувати до них прислухатися.

Едвард ЛУКАС, "Тиждень"