Рейтинги - річ популярна. Як у світових, так і у вітчизняних мас-медіа. Особливо наприкінці та на початку кожного поточного року, а ще - перед виборами. Які тільки рейтинги можна зустріти у медіа! Співаків, президентів, собачих порід, навчальних закладів, мільярдерів, новорічних страв... Ці рейтинги обговорюють, їх ретельно аналізують, на них зважають у своїх діях не тільки політики, а й пересічні громадяни.

Але слід розуміти, що насправді за гучним словом «рейтинг» ховаються дуже й дуже різні феномени. Бо ж усе залежить від того, хто, як і з якою метою складає те, що потім називається рейтингом і вихлюпується у широкий світ.

От, скажімо, один із популярних тижневиків щороку публікує рейтинг сотні найвпливовіших осіб України. Наразі на першому місці, ясна річ, президент, на другому - прем'єр, на третьому - екс-прем'єр, на четвертому, п'ятому та шостому - знані олігархи-мільярдери, на сьомому - секретар РНБО і так далі. Наче справа і непогана, і корисна для широкої публіки, проте постає закономірне запитання: на ґрунті яких даних побудований цей рейтинг? За якими параметрами визначалися більш чи менш впливові в Україні особи?

Бо, скажімо, у мене є надзвичайно великий сумнів щодо того, наче екс-прем'єр впливовіший за тих олігархів, яких укладачі рейтингу розташували вслід за ним. Чи, може, ми всі не знаємо чогось надзвичайно важливого? І екс-прем'єр «наглядає» за владою України від імені якоїсь супердержави? А на якій підставі десятий номер має популярний співак, який останнім часом намагається (хоч і вкрай невдало) зарекомендувати себе інтелектуалом? А чого релігійним ієрархам роздали номери з 56 по 60-й, причому підряд, а от дочку екс-президента Кучми помістили під номером 51? І взагалі, в яких одиницях вимірюється вплив?

Читайте також: Політична довіра - ключ до збереження країни

Не знаю, на чиї експертні оцінки спирався цей журнал про формуванні цього рейтингу, проте боюся, що нічого, крім певних суб'єктивних думок і бажань, за опублікованим списком топ-100 найвпливовіших осіб не стоїть.

Чи означає сказане, що об'єктивних рейтингів, базованих на суб'єктивних оцінках певної експертної групи взагалі не може існувати? Ні, не означає. Все залежить від складу такої експертної групи і від публічності її роботи. Наприклад, лауреати Нобелівських премій із фізики цілком здатні оцінити результативність роботи колег і сформувати, скажімо, рейтинг головних наукових відкриттів поточного року. Звісно, хтось із цих лауреатів може виявитися надто суб'єктивним, однак загалом група справжніх науковців, чиї імена щось означають для наукового співтовариства та для широкого загалу, спроможна створити об'єктивні рейтинги в тій чи іншій галузі науки.

А от у царині мистецтва такі рейтинги, як на мене, принципово неможливі, хоча вони й існують. І премії за найкращий твір року теж існують. На щастя, таких премій немало, і в сукупності вони окреслюють якщо і не картину вершин поточного мистецького процесу, то хоча б якесь наближення до неї.

А ще провідні видання світу складають рейтинги багатства, називаючи прізвища мільярдерів і - в певному наближенні - їхні статки. Є така практика і в Україні. Ще один популярний тижневик щороку публікує рейтинг найбагатших осіб України. Тут, попри всю непрозорість вітчизняного олігархічного бізнесу, все ж можна окреслити ієрархію багатіїв більш-менш об'єктивно. Звичайно, з точністю до кількох сотень мільйонів, але, якщо такий рейтинг робиться експертами та журналістами чесно й професійно, він дає хоча би загальне уявлення про «крутих хлопців і дівчат» вітчизняного бізнесу. Ба більше: головне тут, мабуть у тому, що такий рейтинг відкриває для широкого загалу тих мільярдерів і мультимільйонерів, які воліють з тих чи інших причин триматися в затінку. Втім, цього року вже прогримів інший, вельми своєрідний рейтинг багатств, зафіксований е-деклараціями урядовців і депутатів. А наступного року нас обіцяють порадувати цілком правдивим рейтингом е-декларацій ректорів вишів країни...

Нарешті, про виборчі рейтинги. Тут я пошлюся на свіженьке всеукраїнське опитування, проведене у другій половині грудня 2016 року Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва разом із Центром Разумкова.

Читайте також: Головна проблема нинішнього загострення кризи

За результатами цього опитування, якби вибори президента відбувалися найближчим часом, то за Петра Порошенка готові були б проголосувати 11,9% виборців, за Юлію Тимошенко - 11,1%; різниця між ними на межі статистичної похибки. На третьому місці керівник фракції «Опозиційний блок» Юрій Бойко - 8,4%, далі йдуть лідер партії «Громадянська позиція» Анатолій Гриценко - 7,2%, голова Радикальної партії Олег Ляшко - 6,1%, прем'єр Володимир Гройсман - 4,2%, депутат із фракції «Опозиційний блок» Вадим Рабинович - 5,1%, міський голова Львова Андрій Садовий - 4,5%.

Ці дані цікаві передусім тим, що донині потенційними лідерами президентських перегонів є знайомі та дуже знайомі політики, а діячів справді нового типу серед лідерів громадської думки поки що немає. Насправді такі діячі є, проте специфіка кланово-олігархічної системи України така, що їм не дають змогу «підняти голови». Тому такого ґатунку рейтинги, з одного боку, наближені до об'єктивності, бо фіксують настрої самих громадян, з іншого боку, доволі абстрактні, оскільки відображають (принаймні, за нинішніх обставин) ті симпатії й антипатії громадян, які їм навіюють олігархічні медіа, передусім телебачення. Бо ж хіба в Україні можна стати політиком першого ряду, не будучи «зіркою телеекрану», а ще краще - маючи власний телеканал?

Іншими словами, варто не купуватися на гучне слово «рейтинг», а поглянути, що саме стоїть за ним, узяти інформацію до уваги, а діяти на власний розсуд.