Що не кажіть, а символи існують не тільки в чиїйсь поетичній уяві; вони є однією із сув'язей ниток, які творять цілісну тканину історичного простору та національної культури. Часом ми відкидаємо та руйнуємо символічні ряди, особливо нав'язані штучно; а часом символи керують нами, спрямовують наш шлях, хоча на свідомому рівні ми можемо про те не відати. Бо ж символи - це не тільки віхи пам'яті про минуле, це й дороговкази в майбутнє, без вірних символів можна на шляху в завтрашній день збитися на манівці...

2016 рік, який щойно минув, розпочався символічним ювілеєм - 170-літтям від заснування (грудень 1845 - січень 1846) Кирило-Мефодіївського Братства (у мас-медіа його ще звуть товариством) - таємної української, а водночас і слов'янофільської політичної організації, ядро якої склали історик Микола Костомаров, письменник Пантелеймон Куліш, етнограф Опанас Маркович, математик Микола Гулак, учитель Василь Білозерський і поет та художник Тарас Шевченко. У написаній М.Костомаровим програмній праці Братства, яка мала назву «Книг Битія Українського Народу», йшлося про ідеї соціальної справедливості, безстановості суспільства, свободи думки, совісті, слова, поширення освіти.

Це був справжній маніфест українського республікансько-демократичного слов'янофільства, докорінно відмінного від слов'янофільства російського, оскільки там стверджувалася рівність усіх слов'янських народів і право кожного з них на власну національну державу. Минуло стільки часу, а чимало ідей «Книг Битія» залишаються актуальними.

І завершився цей рік теж символічним ювілеєм - 30 грудня 1916 року був убитий Распутін. «Распутінщина» була символом гнилизни російської монархії, викликаючи ненависть до себе і боку робітників, і з боку інтелігенції, і з боку родовитої аристократії. Кілька представників останньої спробували «очистити» імператорське оточення, вбивши Распутіна, проте зарадити наростанню революційного шквалу це вже не могло...

Ну, а новий 2017 рік - то взагалі щось неймовірне. Перерахую тільки найважливіші сторічні ювілеї: демократична революція в Російській імперії та скинення самодержавства; вступ США у Першу світову війну на боці Антанти, що забезпечило її перемогу; створення української Центральної Ради; більшовицький переворот у Росії; проголошення Української Народної Республіки та Кримської Народної Республіки; агресія більшовиків проти цих обох республік; нарешті, створення у Росії Надзвичайної комісії (ЧК).

Наголошу ще раз: кожен значущий символ - це не щось абстрактно-віддалене від реального життя; кожен такий символ здатен збурити хвилю актуальних соціально-політичних подій, втілитися в дії якнайширших мас.

 Читайте також: Які феномени ховаються за гучним словом "рейтинг"

Згадаймо: аж до початку Революції гідності столиця України і вся держава жили в стані і символічного, і реального симбіозу позірної європейськості та ледь прихованої радянськості. Своєрідним символом цього симбіозу був за часів Кучми київський Хрещатик, який починався Європейською площею й Українським домом (колишнім музеєм Леніна зі збереженою тоталітарною символікою), йшов через Майдан Незалежності (на якому постав відповідний монумент) і закінчувався пам'ятником Леніну на Бессарабці. 2/3 депутатів Київради у 1997 році вимагали цей пам'ятник демонтувати. Проте в адміністрації Кучми вирішили цього не робити, щоби символ тоталітаризму залишився непорушним, знаменуючи напівкомуністичний характер країни...

Натомість у 2016 році ми мали втілення в життя законодавчо закріплених заходів із декомунізації, внаслідок яких хоча б на знаково-символічному рівні, передусім на рівні топонімії, більшовицьке минуле серйозно здало свої позиції, а далі закономірно почало здавати їх на рівні масової свідомості.

Не випадково ті, хто веде проти України «гібридну війну», стільки уваги присвячують побудові потужних символічних рядів (згадаймо хоча б «колорадську» стрічку). Проте, на щастя, українці сьогодні незрівнянно краще знають і про свої символічні події та про людей-символів, і про значення символів у соціально-політичних процесах - у тому числі й завдяки невтомній 20-річній роботі газети «День».

Отож залишається продовжувати свою роботу, з гідністю пройти через насичений символічними ювілеями 2017-й і наблизити розв'язання тих порушених століття тому проблем, які й донині залишаються актуальними.