Українці відкривають для себе історію власної Батьківщини вже без кремлівських фальсифікацій і шовіністичних фантасмагорій московської свідомості. Завдяки націоналістичним організаціям в українському суспільстві зростають тенденції, що спонукають свідомого українця переосмислити певні сторінки становлення української державності, познайомитись з постатями волюнтаристського духу боротьби за Українську державу.

Ми вибороли право вшановувати провідників українського націоналізму вже не пошепки, а голосно й на вулицях. Іще не так давно ставлення більшості населення до проведення смолоскипних маршів на день народження Бандери або ж маршу слави героїв УПА на Покрову було переважно іншим, аніж зараз. Хтось був рішучим противником, хтось не розумів, а комусь взагалі було байдуже.

Проте націоналістичні організації збирались і відкривали заходи на вулицях не тільки для пошани справжніх лицарів боротьби за українську державність, але й задля громади, яка перебувала і продовжує перебувати під потужним пресингом кремлівської пропаганди. Боротьба з наслідками радянської фальсифікації історії нашої Батьківщини була на передовій просвіти. Кремль не тільки знищував і підробляв сторінки нашої історії, а також займав простір продуктами власної жалюгідної міфотворчості. Спершу ми мали зруйнувати міф "о Павлікє Морозовє", задля того, щоб розповісти про молодих хлопців, які хоробро стримували наступ більшовицької армії на Київ у нерівному бою.

Читайте також: Крути. Пам'ятаємо, щоби перемагати

Цьогоріч маємо честь вчергове вшанувати пам'ять героїв Крут 29 січня. Показово, що географія проведення тематичних заходів за відстоювання власної національної історії стрімко розширюється. Суспільна свідомість відкриває для себе нові орієнтири й відчуває тяжіння до пізнання подій боротьби за українську державу, що відображає фундаментальні зміни у ставленні до Кремля як основної загрози для самого існування українців як нації. Переосмислення історії неминуче призводить до укріплення національних цінностей і врахування гіркого досвіду минулого під час розвитку держави. Те, що від нас приховували або ж спотворювали, наразі має стати відкритим кожному.

22 січня 1918 р. у IV універсалі Центральної Ради було проголошено таке:

"...Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу".

Уже вранці 29 січня 1918 року сталася кривава розв'язка військової операції в районі залізничної станцієї Крутів. У запеклому протистоянні під час наступу "революційної" армії більшовиків, головорізів під керівництвом Муравйова, на захисті УНР, не знаючи страху, стояли чотири сотні 1-ої Київської юнацької (юнкерської) Школи ім. Хмельницького та перша сотня Студентського куреня Січових Стрільців.

На декілька сотень молодих гімназистів, студентів-добровольців, які мали на озброєнні 16 кулеметів і бронепоїзд "кустарного" виробництва, йшов багатотисячний загін (чотири-шість тисяч) солдатів червоногвардійців з артилерійською підтримкою наступу. Однак, незважаючи на десятикратну чисельну перевагу та потужніший арсенал, бій тривав до вечора. 28 наших юних героїв взяли в полон, а згодом розстріляли. За деяким свідченнями, перед стратою вони заспівали український Славень "Ще не вмерла Україна". Той опір, що вони спричинили, на декілька днів загальмував стрімку окупацію Києва більшовицькими силами та став джерелом для натхнення наступних поколінь на боротьбу.

Жодний дискурс навколо події під станцією Крути не заперечує героїзм студентів, хоча певні сторони у суперечках відображають їх як жертву "режиму УНР", яких "залишили, як гарматне м'ясо". Історики звертаються до визначення обставин, за якими керівництво УНР залишило декілька сотень юнаків без належного забезпечення у нерівному протистоянні. Треба визнати, що історія завжди залишає нам багато запитань, проте не всім, на жаль, відоме почуття вищого патріотизму у виявленні жертовного акту за Батьківщину, який залишається найважливішим і рушійним аспектом для цієї сторінки боротьби за національне визволення.

Іван Шарій пише у своїх спогадах "Січовики під Крутами": "Який настрій був під час битви? Була все та ж певність у неминучості свого рішення, свідомість своїх обов'язків перед своєю совістю, і ця певність і свідомість була причиною того, що не страшні були ні свист куль, ні розриви смертоносних шрапнелі..."

Читайте також: Що потрібно знати про Крути. ІНФОГРАФІКА

Основний деструктивний аргумент совєтської пропаганди – це те, що операція під Крутами є ганьбою української зброї. Що це не подвиг молодих українців, а ганьба українського державного міфу. Проте все насправді зовсім навпаки.

Разом із боями в районі Бахмача 25-27 січня 1918 року, бій під Крутами став прикладом не безглуздої жертовності, а демонстрації сили і потенціалу української зброї. Крутянці – це не ягнята, яких послали на заклання. Їх приклад більш співставний із подвигом спартанців на чолі з царем Леонідасом, які добровільно вступили в нерівний бій із ворожим військом, що значно переважало їх. Окрім того, не витримує критики і перевірки фактів кремлівський міф про "безглуздість" опору, адже свідомо виключено із загальної картини тих подій політичний контекст.

Крути – не тільки біль утрати. Це орієнтир для українців, приклад безстрашної боротьби, який отримав своє продовження в Донецькому аеропорту й інших найбільш гарячих точках сучасної війни за Незалежність.