Сьогодні, 29 січня, минає 98 років від символічної дати в українській історії – бою під Крутами. Тоді молоді хлопці-студенти віддали своє життя, захищаючи Українську держави. Це був буремний період в українській історії. Коли стояло питання або-або. І 100 років тому ворог був той самий, що і зараз. 100 років триває ця війна. Як і зараз, тоді Росія докладала всіх зусиль, аби знищити українську державу. Щоб знищити Україну як явище.

Ті ж самі методи, ті ж самі механізми. Як і зараз, 100 років тому вони стверджували, що російської армії в Україні немає. Стверджували, що в Україні йде громадянська війна.

300 хлопців вийшли проти ворога, бо тодішнє керівництво не надавало достатньої уваги створенню української армії. Бо тодішні лідери думали про політичні концепції й займалися взаємопоборюванням, а не творенням українського війська та зміцненням держави. Вони не думали про єдність української влади.

У той період, коли підрозділи Петлюри арештовували генерала Болбочана, коли в бою під Мотовилівкою сходилися бійці Коновальця та Скоропадського, тоді протистояння між собою призвело до ослаблення української держави. Не лишалося кому її захистити, крім молодих хлопців-студентів. Недостатньо навчених. Вони не мали бойового досвіду, проте мали велику любов до України. Вони зупинили на чотири дні наступ противника. Це дало можливість зафіксувати в Брестських угодах Українську державність. Це була перемога тих 300 героїв, які віддали своє життя за Україну. Ці юнаки-студенти продемонстрували тодішнім політикам зразок любові до України.

Сьогодні важливо не допустити тих помилок. Нам важливо продовжувати будувати армію, розуміючи, що ворог, як і 100 років тому буде робити все можливе, щоби знищити Україну. Нам потрібно бути достатньо сильними, аби цього не допустити. Нам треба розуміти, що єдність і відсутність протистоянь є запорукою нашої сили. Нам треба пам'ятати тих хлопців як зразок мужності, героїзму і самопосвяти, щоб бути гідними їхнього подвигу, щоб бути гідними їхньої пам'яті.