Шановні читачі, до вашої уваги – традиційна добірка найцікавішого зі світу блогосфери за сьогодні, 26 січня

Сім найбільших ризиків реформи державного управління

Учора було велике засідання, присвячене старту реформи державного управління - нарешті, на четвертому році рішучих реформ ми підійшли до реформи №1, без якої всі інші неможливі. Простою мовою, йдеться про те, щоб демонтувати пострадянський, постколоніальний державний апарат і побудувати новий, ефективний і компактний, за старим програмістським жартом – "окремі міністерства замінити на прості скрипти". Секретаріат Кабінету Міністрів представив своє бачення реформи, і воно дуже непогане. Але я взяв слово для того, щоб висловити точку зору адвоката диявола – з позиції скептика вказати на сім найбільших ризиків цієї реформи.

Наскочив чорт на біса: Кремль тисне на Ахметова, щоби запхати Медведчука в Опоблок

У Кремлі ні Льовочкіну, ні Ахметову не довіряють. Цілком своєю людиною Путін зі зрозумілих причин вважає тільки Медведчука. Але його проекти, як показала практика, хронічно не працюють, навіть попри великі фінансові вливання. Тому в кінцевому підсумку Медведчука вирішили просто ввести до Оппоблоку. Проте ахметівські з такою поставою питання не погодилися. Позиція Ахметова в загальних рисах така: мої 50% Оппоблоку – це мої 50%, а все інше можете ділити між собою, як хочете. Наскочив чорт на біса, й наразі партія стоїть на порозі розділу на проект Ахметова та проект Льовочкіна-Медведчука.

Роздуми над біометричним паспортом: залишитись удома як виклик

Усе одно залишаються дрібнички – саме дрібнички, які нічого не вирішують, але визначають атмосферу навколо тебе: манера усміхатися сусідові вранці, запах кави, сорт дерев у ближньому парку, особливості місцевого діалекту, вся мелодія життя, весь ландшафт і весь етикет... Чи готовий ти від ранку до вечора чути навколо себе чужу мову, виділятись у натовпі й ніяковіти перед учителькою свого сина, а може, і перед ним самим, коли він принесе з вулиці сліди чужих культурних стандартів? Ось ключовий пункт: чи готовий ти розмовляти з дітьми чужою мовою? А це фактично неминуче.

До чого вдавалися червоні окупанти в боротьбі з українськими повстанцями

На місці страти повстанців у Стрию 1991 року встановлено меморіальну дошку (вказана на ній дата помилкова)

У січні 1945 року в центрі Стрия більшовики прилюдно повісили українських повстанців: повітового провідника ОУН Стрийщини Зиновія Гойсака-"Підкову", обласного фінансового референту ОУН Дрогобиччини Михайла Жешковича-"Руденка"-"Славутича" та районного провідника Дашавського району Петра Стефаніва-"Сокола". Загалом у грудні 1944 – січні 1945 в західних областях УРСР публічно повішено 128 повстанців. Метою цього було залякування як учасників боротьби ОУН та УПА, так і українського населення, яке їм співчувало і допомагало.

Перед Крутами. Час згадати про наших героїв

Петро Дяченко – народився 1895 року на Полтавщині. Учасник Першої світової війни. Лицар ордену Залізного хреста. На початок війни йому було 19. У грудні 1917 в українському війську, йому 22 роки. 23 листопада 1918 року його призначено сотенним, через два місяці – курінним. Із 27 червня 1919-го – командир Окремого кінного запорозького республіканського полку, пізніше перейменованого на кінний полк Чорних запорожців. Полк, яким командував Дяченко, напередодні Зимового походу нараховував 212 шабель, 11 важких кулеметів "Максим", 9 легких кулеметів "Люїс", одну гармату. Разом 417 козаків і старшин. Ними командував 24-річний молодик.

Звичайний хлопець годує бездомних посеред Майдану. ФОТО

"Цим людям настільки необхідно поїсти, що вони готові на морозі -10 стояти по декілька годин у черзі, щоб отримати свою гарячу порцію. У цих людей настільки різні життєві історіі, що ми не маємо права їх судити. І за весь час, що ми з ними спілкуємось п'яних і неадекватних майже не було, якщо такі й з'являються, то вже наступного разу приходять у нормальному стані, бо знають, що не отримають їжі. Іноді люди не обирають свою долю, здебільшого вони просто опиняються в безвиході, за повної відсутності підтримки та розуміння..."

Як "ТСН" вражає кровожерливими новинами

"Журналісти приїхали не одразу. Кров на асфальті встигла потемніти. Дитяча кров", – із цих слів починається сюжет у "ТСН. Тиждень" 15 січня. Стас Ясинський начитує їх під напружену, ледь не містичну музику. На екрані – величезна пляма крові. Це матеріал "1+1" про напади собак на людей і те, як можна вирішити подібну проблему. І хоч події страшні самі по собі, Алла Мазур додає їм фарб: "Їх люто гризли зубами, вони стікали кров'ю і помирали в страшенних муках". Цю хвилю підхоплює кореспондент.