Учора, 25 січня, було велике засідання, присвячене старту реформи державного управління – нарешті, на четвертому році рішучих реформ ми підійшли до реформи №1, без якої всі інші неможливі. Простою мовою, йдеться про те, щоб демонтувати пострадянський, постколоніальний державний апарат і побудувати новий, ефективний і компактний, за старим програмістським жартом – "окремі міністерства замінити на прості скрипти".

Секретаріат Кабінету Міністрів представив своє бачення реформи, і воно дуже непогане. Але я взяв слово для того, щоб висловити точку зору адвоката диявола – з позиції скептика вказати на сім найбільших ризиків цієї реформи.

1. Ризик браку політичного лідерства. За цю реформу особисту відповідальність несе прем'єр-міністр, і якщо він не буде щоденно цим займатися, система просто саботуватиме. І не лише через спротив бюрократів і корупціонерів, а й просто через низьку спроможність інституцій.

Читайте також: Україна й реформи: головні виклики 2017 року

2. Ризик низького темпу. Реформи треба робити дуже швидко, в перші 100 днів від старту. Вже втрачено три роки після Майдану та майже рік нового уряду. Якщо темп не буде дуже високим, то про реформу можна забути, вона потоне.

3. Ризик розпорошення кадрів. Для здійснення реформи в усіх міністерствах створюватимуть окремі групи так званих реформаторських кадрів, куди будуть запрошувати крутих фахівців на ринкові зарплати, фінансовані Євросоюзом. Якщо розпорошити цих людей усередині міністерства, не створивши внутрішній штаб реформи, то змін не буде. Не можна реформувати систему із середини системи (виняток  – барон Мюнхгаузен).

4. Ризик внутрішніх конфліктів. У нас міністри та держсекретарі представляють різні клани із важко поєднуваними інтересами. Кланові конфлікти можуть призупинити будь-які зміни.

5. Ризик "унікальних рішень". Кожне міністерство буде пояснювати, що воно особливе, не таке, як усі, а тому до нього не можна застосовувати типові рішення, процедури та бізнес-процеси. На підтвердження цього знайдуться сотні аргументів. Важливо начхати на всі ці аргументи, бо єдина їхня мета – довести, що нічого міняти не можна.

6. Ризик розпорошення сил і уваги. Не можна одразу перебудувати всі 18 міністерств та ще й секретаріат уряду. Треба взяти три-чотири пілотні проекти, а потім поширити досвід.

Читайте також: Податкова реформа й 2016 рік – підсумки

7. Ризик слабкої комунікації. Державних службовців багато, й далеко не всі вони круті зухвалі корупціонери із сильним політичним "дахом". Переважна більшість буде страшенно налякана новинами про зміни, тож якщо їм не пояснювати сутність змін, то реформа провалиться в порожнечу.

Я не збираюся бути оптимістом чи песимістом стосовно цієї реформи. Я збираюся долучитися до команди реформи і працювати. У такому випадку питання про оптимізм чи песимізм просто не релевантне. Скелю треба лупати.