А я в Ряшеві. В Польщі. На форумі Україна-Європа.  

По дорозі (приїхав з родиною на приватному авто) отримав перший досвід перетину кордону на автомобілі без дипломатичних номерів і дипломатичного паспорту. Про це - якось згодом розповів.

Зараз про інше, і головне.

Навіть новини останніх двох-трьох днів свідчать, що українсько-польські відносини розвиваються шляхом протистояння та наростання непорозумінь.

Причина очевидна.

Читайте також: Україна, Ізраїль та Польща. Суперечності зовнішньої політики Києва

Загалом протистояння закладене у тому простому факті, що в обох країнах з різних причин, різними темпами і на різному рівні, але відбувається ріст патріотизму та націоналізму - в Україні через війну з Росією, в Польщі, як мені видається, частково в контексті загальноєвропейських тенденцій росту популярності крайніх політичних течій, а частково - як реакція на ріст патріотизму в Україні.
Я не бачу нічого раціонального в підході до України, що нині сповідується багатьма в Польщі.

З українського боку я взагалі не бачу ніякої політики (цілеспрямованих дій та намірів). Польща нам потрібна чи ні? Якщо ні - можна реагувати ще жорсткіше, якщо так - то потрібно думати над наслідками своїх слів, а тим більше дій, навіть якщо комусь в якийсь момент вони видаються геніальними.

Я розумію, що обидві країни можуть прожити одна без одної (для України щоправда "втрата Польщі" матиме значно більше негативних практичних наслідків і втрачених можливостей). Негативні наслідки сварки з Україною для поляків на першому етапі не настільки очевидні.

Свої висновки я маю. Перш за все, Польща нам дуже потрібна. Можливо вже в ближчому часі це і буде та Європа, що нас розуміє, може і прагне з нами говорити. І навіть в чомусь здатна допомогти.

Читайте также: Мы - сырьевой придаток Европы. И европейцев это вполне устраивает

Інтерес України до Польщі предметний і великий. Він охоплює масу сфер - від оборони до гуманітарної. Ми можемо пересваритися з Росією, Білоруссю, Казахстаном і ще Бог зна з ким. Сваритися сьогодні з Польщею - помилка і злочин.

Це не повинно означати для нас відмову від українськості, свого історичного міфу, своєї пам'яті. Але це означає, якщо ми мудрі та дбаємо за власне майбутнє, то перші деескалаційні кроки у відносинах з поляками мусимо цього разу зробити першими.

Так, ми сьогодні в ролі меншого. А ми і є сьогодні слабшими. Зате на відміну від росіян з поляками можна домовлятися. І впродовж останніх десятиліть польський політикум не демонстрував і не демонструє бажання наступити нам ногою на горло.

Поступитися. Не інтересами, а пихою.