Ось вже зо два роки Україну та Польщу стрясають землетруси польсько-українських чи українсько-польських непорозумінь. Вони, як метеорити, прорізають небосхили обох країн і вибухають десь за обрієм - у поліських лісах. Але:

Чи насправді є ці польсько-українські чи українсько-польські непорозуміння, чи це обман зору?

Чи насправді є об'єктивні причини для цих непорозумінь?

Чи може є суб'єктивні причини для цих непорозумінь?

В яких геополітичних обставинах розгорається/розпалюється ця траєкторія непорозумінь?

Як співвідносяться ці непорозуміння з прокламованим стратегічним партнерством України та Польщі?

І чи це непорозуміння, чи свідома політична лінія?

А, якщо це політична стратегія, то чия?

Скільки стратегів бере участь у розбудові всієї цієї траєкторії непорозумінь?

Хто є отримувачем політичних бонусів, які виникають з таких все очевидніших непорозумінь?

Читайте також: Польша всё понимает и вооружается. ФОТО

Отож:

Чи є польсько-українські чи українсько-польські непорозуміння, чи це обман зору?

Звісно, що є, хоча політики часто вдають, що його немає. Але є запитання - наскільки вони охопили політичні класи України та Польщі і самі українське та польське суспільства.

Якщо говорити про політичні класи обох країн, то тут ситуація несиметрична. Для українського (олігархічного) політичного класу польсько-українські непорозуміння є маргінальними. А для польського правлячого політичного класу вони, о диво, складається враження, що є базовими. І це пов'язано як з тим, що Україна є мозаїчним суспільством з мозаїчною історичною пам'яттю та відношенням до Польщі та поляків, так і з тим, що український політичний клас неначе не бачить Польщі як політичної величини - неначе одразу за кордоном України Берлін, Париж, Вашингтон...

Впродовж майже чверті століття співіснування дійсно незалежних Польщі та України видимими українсько-польськими/польсько-українськими непорозуміннями переймалися головно політичні еліти. Що робило ці непорозуміння відносно керованими.

Однак за останні два роки ці непорозуміння раптом стали актуальними, і то в небачених досі масштабах, для широкого польського суспільства. В Україні цими проблемами переймаються тільки два регіони - Волинь і Галичина. Що зробило ситуацію вражаюче несиметрично. І небезпечною - злі духи протистояння 30-х-40-х років випустили на волю...

Отож проблема є і вона стає небезпечною.

Чи є об'єктивні причини для цих непорозумінь?

Що може бути об'єктивною причиною для непорозумінь між державами чи народами?

Щонайперше це геополітичне протистояння - як от між сучасною Україною та Росією. Вони бачать розвиток світу і свої ролі в ньому діаметрально протилежним чином. Тому і військове протистояння між ними неминуче - тому і маємо війну на сході. Але ж і Україна, і Польща примикають до однієї і тієї ж євроатлантичної геополітичної платформи! Польща є членом ЄС, НАТО, а Україна туди прагне. То в чому справа?!

Може мова йде про утиски національних меншин? Після сталінсько-борутівських депортацій ці національні меншини, з усією повагою до них, не такі великі, як біли раніше. Українці і поляки насильно були від сепаровані одні від одних! Так, є маленькі проблеми. Але вони не вирішальні для двох великих (без перебільшення) європейських націй. То в чому справа?!

Може є економічне протистояння - конкуренція на якихось стратегічно важливих для виживання Польщі та України ринках? Та немає - польська і українська економіки настільки асиметричні, що аж ніяк не є конкурентами одна одній. То в чому справа?!

І останнє - може геополітичний розвиток всього центрально-східного регіону Європи в часовій перспективі бачиться цими двома державами по-різному? Може мова йде про якісь реваншистські плани на майбутнє - на кшталт "Перемишль має стати українським" чи "Львів має стати польським"? І все це дроблення один з одного ворогів дійсно має сенс у історичній перспективі... Не будемо вдавати з себе невинних гімназисток - такого типу мислення було в нашій історії. Але чи є тепер? Ч и, може, ми ці плани на разі сором'язливо приховуємо - до часу, а на разі лише готуємо ґрунт до подальших реваншистських дій. Ну от, наприклад, в разі подальшого розпаду ЄС, Росія разом з проросійською чи васальною на той момент Україною "звільнять" Перемишль та Холм. Або ж Польща, в разі розподілу України, "забезпечить безпеку" перед російською інвазією Львову та Луцьку. Безглуздо? Сподіваюся, що так... То в чому справа?!

Тим більше, що стратегічно і Польща, і Україна декларують абсолютну цінність стратегічного партнерства між ними - дивись Декларацію пам'яті і солідарності Верховної Ради України та Сейму Республіки Польща 2016 р. - вистарчило розуму і відповідальності.

Тому я не бачу об'єктивних причин для цих непорозумінь.

Читайте також: Польща завжди стоятиме за Україну - політолог

Чи є суб'єктивні причини для цих непорозумінь?

Так, є. Це ментальні установки і цілих суспільних груп, і окремих важливих політиків.

Якщо говорити про суспільні групи, то це середовища земляцтв переселенців відповідно з України у Польщу і з Польщі в Україну, націоналістичні середовища обох народів, о, диво, посткомуністичні охвістя і у Польщі, і в Україні, які обслуговують своїх старих хазяїв у Москві.

Що стосується важливих політиків, то це українські політики вищого рівня, які "не бачать" Варшави як істотного геополітичного гравця, прямуючи одразу до Берліна, Брюсселя чи Вашингтона, і польські політики, які застрягли в історичних порахунках минулого ХХ сторіччя.

Українські мегаломани він політики "не бачать" Польщі, що є грубою помилкою.

Польські політики віддають стратегічне польсько-українське партнерство на поталу історичним порахункам, що є помилкою не менш грубою.

А от субєктивні причини непорозумінь більш ніж очевидні

Спеціально не наводжу жодних прізвищ, щоб ще більше не нагнітати ситуацію.

Повністю стаття тут