Профільний комітет Верховної Ради розглянув законопроект про тимчасово окуповані території та відправив його на доопрацювання. Проти даного законопроекту висловились правозахисники та представники Міністерства з окупованих територій. Чи насправді закон настільки поганий? Чому проти нього утворився цілий фронт з "небайдужих організацій"?

На думку представника Генерального секретаря Ради Європи по Україні Режі Брійя, законопроект суперечить Конституції України, Європейській конвенції про захист прав людини, Європейській соціальній хартії. Представник Ради Європи зазначає, що "цей документ не лежить в одній площині з підходом, визначеним урядом України, який ухвалив план заходів щодо реінтеграції населення непідконтрольних територій". Іншими словами основні заперечення стосуються не норм закону, а того, що він не схожий на той райдужний план реінтеграції, який викликав категоричне несприйняття в українському суспільстві і був неоднозначно сприйнятий експертами.

Читайте також: Вустами ватажка "ЛНР" Плотницького Кремль зробив мат Ахметову і компанії, - блогер

Інша організація - агентство ООН у справах біженців - після розгляду законопроекту закликала українських парламентарів "враховувати міжнародні стандарти щодо захисту прав людини при розробці законодавства щодо статусу територій, непідконтрольних уряду". В поясненні агенції говориться, що ухвалення проекту закону №3593-д "Про тимчасово окуповану територію України" матиме негативні наслідки щодо забезпечення захисту прав людини, свободи пересування та доставки гуманітарної допомоги тим, хто її потребує на неконтрольованих територіях. Чому агенція у справах біженців не опікується долею внутрішньо переміщених осіб? Хіба люди, що мешкають на захоплених російськими військами територіях є біженцями, тобто особами що рятуються за межами своєї держави від переслідування? - Цікаве питання. Може і є. скількох російських громадян вже було вбито на українській землі їх власними російськими спецслужбами? Це цими "біженцями" опікується висока агенція? Але найцікавіше інше. Чи компетентна агенція, що має захищати права біженців, висловлюватися відносно надання надзвичайного правового статусу територіям, де вирує військовий конфлікт? Землі не тікають від своєї країни. Їх захоплюють та окупують. Хіба ні?

Розмови про те, що введення спеціального правового статусу, який обмежує права людини, не відповідає Конституції і міжнародному праву, є безпідставними. Будь-яка правова держава в разі, якщо виникають гострі со­ціальні, техногенні, епідеміологічні, військові катастрофи не просто може, а зобов'язана встановити зони надзвичайного режиму. Ще раз: Не може! Зобов'язана! Так, під час епідемії окреслюється зона карантину. Крім зрозумілих обмежень, таких як: обмеження вільного пересування, примусова госпіталізація, комендантська година - держава не тільки урізає права мешканців надзвичайної зони, але й несе відповідальність за вирішення ситуації в цілому. І мова тут йдеться зовсім не про виплати пенсій. Зона епідеміологічної загрози зобов'язує державу надати ліки та іншу необхідну людям допомогу. Чим озброєні окупанти кращі за заразу? Хіба захоплення ними територій не становить небезпеку для життя та здоров'я величезної кількості населення? Тоді звідки взялася думка, що державний захист прав та свобод громадян, що опинилися в зоні діяльності озброєних бандитів, полягає виключно у відновленні соціальних виплат?

В українському правовому полі вже діє закон "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", який був прийнятий 15 квітня 2014 року. Він стосується Автономної Республіки Крим та міста Севастополь. Крім того 17 березня 2015 року була прийнята постанова "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями". Прийняття відповідного закону - це лише наступний крок. Можна сперечатися по конкретних пунктах. Але заперечувати сам факт окупації сьогодні, після того як Верховна Рада три роки як визнала факт окупації, означає позбавляти легітимності законодавче поле України.

Всі промовки про порушення прав людини тут тільки привід, щоб не допустити визнання окремих районів Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями. Тому що в такому разі доведеться визнати, що в зоні, яку РФ нашпигувала своєю зброєю і бойовиками, мирне населення знаходиться в стані гуманітарної катастрофи. Доведеться тиснути на країну, яка цілеспрямовано нищить українських громадян заради своїх примарних цілей. Патентовані захисники прав навмисно уникають предметних обговорень того, як саме освячені ними плани по реінтеграції допоможуть звільнити від російської окупації українських громадян. Справа в тому, що навіть якщо Україна візьме на себе зобов'язання захищати права своїх громадян, там, де нема контролю держави, вона не в змозі їх виконати. Це розуміють всі: і представники міжнародних організацій, і українські чиновники, і правозахисники. Тоді навіщо розігрують комедію? Тому що - і це публічно висловлюють борці з законом про окуповані території - з України гроші можна вибити швидше, ніж з Росії. Тут замість відповіді на питання "хто винен?" давно визначилися з тим, а "хто ж заплатить?".

Читайте також: Как Украине привлечь в страну туристов и миллионы долларов

Прикривати правами людини відверто антиправові сенси є улюбленою забавкою російської пропаганди. Так, відома російська журналістка Юлія Латиніна, розповідаючи, як в Америці час від часу держава втручалася в приватний простір людини, договорилась до того, що назвала типовим порушенням прав заборону рабства. На її думку, раби були власністю рабовласників. А чому ви дивуєтеся? Хіба рабовласники не люди? Чи можемо ми відмовити їм у захисті їх прав тільки тому, що вони нам не подобаються? Логіка міжнародних правозахисних організацій мало чим відрізняється від цього пропагандистського пасажу. Ставлячи знак рівняння між правом будь-якої людини бути вільною і виплатами на окуповані території, інституції, які б мали захищати особистість від приниження та закріпачення, стають на бік кривдниів. Це є підміною ідеї визволення людства "шляхетною боротьбою" за пристойні умови утримання рабів у неволі.

Так чому ж організації та агенції, обговорюючи доцільність введення спеціального правового статусу територій, навмисно не помічають об'єктивні обставини у вигляді російських танків та найманців, які суттєво обмежують права людини? Чому урядові чиновники запевняють міжнародні кола в здатності України забезпечити права і свободи там, де нема ані закону, ані державних органів влади? Можливо тому, що мова іде про особливий статус для окремих районів Донецької та Луганської областей? Країна-окупант давно намагається вибити з України особливий статус ОРДЛО для того, щоб її маріонеткам було зручніше утримувати українських громадян у заручниках. Закон про окуповані території надає неконтрольованій зоні такий особливий статус. Тільки в українському трактуванні.

Встановлення надзвичайного правового режиму в зоні військових дій є необхідною умовою для вирішення ситуації. Без цього люди, які змушені покинути свої домівки, або залишаються в сірій антиправовій зоні, обмежені у своїх правах та дискриміновані. Захищати і відкуповуватися - це різні речі. Права людини, що є категорією особистої свободи, і грошові виплати - це не одне і те саме. Міжнародна правова бюрократія давно забула, що таке права людини. Але чому про це не бажають знати представники української влади та громадського сектору? Не визнаючи окупацію, вони немов би говорять, звертаючись до людей, що знаходяться зараз у смертельній небезпеці: "Сидіть вдома та сподівайтеся на правовий захист від держави, яка не має жодного представництва в зоні, контрольованій бандитами. А якщо невідомі озброєні люди кинули вас у підвал, катують та погрожують розстрілом? - Не сумуйте. Як звільнитесь, приходьте за пенсією. Держава гарантує!".