Тримаю в руках чек із супермаркету. На ньому поруч із цінами буває вибито коли афоризм, коли передбачення. Цього разу там звичайна банальність: "Діти – наше майбутнє". І раптом укотре без пафосу й надриву я розумію актуальний сенс цієї фрази: отак і треба боротися за українську мову – не законами, а дітьми.

Днями обганяю маму із хлопчиком років п'яти-шести, до школи ще не ходить. Він діловито й повчально їй розповідає:

– Моя Батьківщина – Україна.
– Твоя Батьківщина – Україна? – перепитує мама, ніби вперше про це чує, але без надмірного подиву. – А яка столиця твоєї Батьківщини?
– Київ, – відповідає хлопчик.

Читайте також: Закон про державну мову: прийняти реальність

Ні, він не повторює домашнє завдання, не розказує якийсь завчений текст, як ото дорослі люблять навчити дитину чого-небудь, а потім демонструвати її знайомим, наче екзотичну тваринку. Ні, хлопчик просто йде й розказує мамі щось нове, про що вона ще не знає. І для нього все просто: є його Батьківщина Україна, є столиця України Київ, ось є він, є його мама, є українська мова, якою він про це розповідає. Класичний і незмінний набір – Батьківщина, мати, мова.

Одна знайома російськомовна пара ще до Революції гідності свідомо перейшла на українську. Ці люди – справжні патріоти: уболівають за долю країни, за її майбутнє, і не на словах, а на ділі. Проте їхня дитина російськомовна. Батьки вирішили, що українську вона вивчить, коли підросте. А поки що російською дивиться мультики, читає книжечки, і навіть українськомовна няня переходить із нею саме на цю мову.

Українська мова існуватиме, доки нею говоритимуть наші діти. Ми можемо як завгодно пишатися своїм знанням мови, мелодійною вимовою чи багатим словником, та найбільше, що можемо зробити для своєї мови, – виховати україномовних дітей. Очевидно, цю проблему не вирішити лише мовним законом, який частіше не виконуватимуть, ніж дотримуватимуться його букви.

Треба послідовно працювати на україномовну комунікацію, створювати україномовне середовище, побут, контент. Наші діти повинні дивитися українськомовні мультики й кіно, співати українськомовних пісеньок, гратися з українськомовними виховательками, читати українськомовні книжки, слухати українськомовне радіо й музику, вчитися в українськомовних педагогів і навіть дражнитися українськомовними дражнилками. І над цим усім треба працювати. Знімати ці мультики, писати ці пісні та книжки, вимагати від учителів спілкуватися з дітьми лише українською. Це якщо ви патріот і вболіваєте за свою мову.

Результати цієї боротьби не відразу бувають помітними, але оприявнюються вони анекдотично. Моя чотирирічна племінниця принесла з дитсадка пісеньку: "Намклубничноевареньеподнимаетнастроеньевместощейиманнойкашибудеместьеговсегда". Ні, я не забула розставити проміжки – це Меланка так співала незнайомою мовою. Дитина запам'ятала набір звуків, не розбиваючи його на слова і не розуміючи їхнього змісту (боюся, якби вона й розрізняла окремі слова, то "щі" їй геть нічого не сказали б).

Меланку не ховали від російської. Однак тато, мама, бабусі й дідусі, тітки й дядьки, сусіди й друзі в пісочниці – всі довкола говорили українською. Ні, дітей в українськомовному садочку не примушували вчити цю пісеньку – то був лише музичний супровід до танцю. Й от хочеться, врешті, щоб хтось написав хороші україномовні танцювальні пісеньки для дітлахів, щоб зняли альтернативу "Простоквашину" й "Маші та Ведмедю". Не одну-дві пісні, не один-два анімаційні фільми, а стільки, щоб дитина могла заповнювати своє дозвілля, а то й цілі вихідні дивитися мультики – з ким не буває. Меланка годинами здатна по 135-му разу передивлятися "Льодовиковий період" чи "У пошуках Немо" англійською. Так, вона знає англійську і вчить китайську, тому "Шоколадныеконфетынамзаменятвсеомлеты" для неї як щось іншопланетне.

Читайте також: Розпродаж меншовартості: коли українська мова – друга державна

Це, може, і довгий, але найдієвіший спосіб підтримати українську. Нашим дітям не треба буде складати іспити з "українізації" чи ховатися від мовного патруля, бо українська буде нормою їхнього щоденного життя і спілкування.

Закон потрібен, його ухвалять, він набере чинності. Та все одно не регулюватиме приватної сфери, а переможе та мова, якою послуговуватимуться не лише в державних документах і високих царинах, а й у побуті. Переможе не та мова, за яку ламають списи в політичних баталіях, а та, якою спілкуватиметься наступне покоління.

І якщо ви патріот, не поспішайте лізти на барикади в соціальних мережах, краще заговоріть до своєї дитини рідною мовою: заспівайте українську колискову, прочитайте українську казку, вивчіть український віршик. Батьківщину, матір і мову не вибирають. Хоча мову таки вибирають... батьки для дітей. Виберіть українську.

Ярина ЦИМБАЛ, "Тиждень"