Переважна більшість громадян, думаю, погодяться з тим, що основну частину нашого активного життя ми присвячуємо роботі. Відтак задля відтворення гармонійності й збалансованості в процесі життєдіяльності кожної людини має бути місце для відпочинку.

Вмінню напружуватися пропорційним є вміння розслаблятися. Нівелювання однією з цих здібностей може призвести до непередбачуваних як для здоров'я, так і працездатності людини наслідків. Тому кожному працюючому на рівні держави гарантується й забезпечується право на відпочинок, тобто надання днів щотижневого відпочинку, оплачуваної щорічної відпустки та інше.

Однією зі складових права на відпочинок є передбачені законодавством і закріплені у його положеннях святкові дні - особливі й значимі для суспільства події. Нині з боку держави можна спостерігати надмірну увагу до упорядкування системи державних свят у контекст реалій сучасного українського суспільства.

Так, на виконання вищеозначеної мети Українським інститутом національної пам'яті було розроблено проект Закону України "Про державні та інші свята, пам'ятні дати і скорботні дні". Цей документ визначає перелік, порядок встановлення й особливості відзначення державних та інших свят, пам'ятних дат і скорботних днів у нашій країні.

Інноваційність цього законопроекту насамперед полягає в тому, що він формулює такі поняття, як "державне свято", "день жалоби", "пам'ятна дата", "професійне свято", "скорботний день", "традиційне свято", що донині було відсутнє у масиві нормативно-правових актів, які оперують цими поняттями.

Слід також зауважити, що окрім закріплення понятійного апарату, ініціатори цього проекту пропонують модифіковане бачення календарного наповнення категорії "святкових днів".

Читайте також: В Украине предложили альтернативу праздникам 8 марта и 1 мая

Відтак перелік "державних свят", що поділяються на робочі та неробочі дні, відтепер виглядає дещо інакше, ніж це було раніше. Особливої уваги заслуговують державні свята, що є неробочими днями, до яких, зокрема, віднесено:

• Шевченківський день - 9 березня;

• День пам'яті та примирення - 8 травня;

• День Конституції України - 28 червня;

• День незалежності України - 24 серпня;

• День сім'ї - друга п'ятниця вересня;

• День захисника України - 14 жовтня.

Одразу ж впадає в очі відсутність у переліку державних свят 8 Березня - Міжнародного жіночого дня. На думку авторів законопроекту, міжнародне жіноче свято, як і 1 та 2 травня, було встановлено як масове свято в Україні за перших років більшовицької влади та впроваджувалося на підтримку соціально-політичних курсів. Тому задля створення комплексу державних свят, що сприятиме остаточному подоланню комуністичних ідеологем і колоніальних стереотипів та залученню України до євроінтеграційних процесів, розробники цього документа пропонують 8 березня як офіційне державне свято скасувати.

Читайте також: Вам "шашечки" или ехать? Пост про отмену советских праздников

У контексті розгляду цього питання, на мій погляд, доцільно звернутися до міжнародного досвіду. Ще 1977 року на підставі резолюції Організації Об'єднаних Націй 8 березня отримало статус міжнародного дня і було визначено як Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир. На сьогодні 8 березня продовжує залишатися державним святом у багатьох пострадянських країнах. Зокрема, Азербайджані, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстані тощо. Крім того, це свято визнається державним і в таких країнах як, Ангола, В'єтнам та Італія.

США, Мексика, Австралія та Індія віддають перевагу Дню матері, який відзначається у другу неділю травня. У Пекіні, приміром, 15 жовтня святкують Всесвітній день сільських жінок, а у Гвінеї 27 серпня відзначається День ринкових матусь. І якщо подивитися в календар міжнародних дат, то кількість і різноманіття жіночих свят просто вражає.

Водночас для всіх країн спільним у цьому питанні є такий вагомий фактор, як повага до традицій та історичного й національного минулого рідного народу. Для України ключовою консолідуючою засадою, здатною об'єднати суспільство, завжди було шанування і збереження народних традицій - основи успішного майбутнього.

Зважаючи на аргументи стосовно того, що у Міжнародний жіночий день потрібно "вдихнути нове розуміння", варто нагадати, що це свято в народній уяві асоціюється насамперед із приходом весни, ясним мирним небом, жіночою мудрістю і чарівністю, покликанням жінки дарувати життя і наповнювати світ любов'ю, надиханням чоловіків на подвиги і звершення... і аж ніяк не з "відлунням совка". І тому окремим політичним діячам варто усвідомити, що перед кожною спробою переписати історію та переглянути народні традиції, тим паче в умовах сьогодення, слід заздалегідь передбачити, чи не розколюватимуть такі ініціативи суспільство, чи не створюватимуть штучну напругу в ньому. А відчайдушне намагання зробити День матері "альтернативою-замінником" 8 березня, виглядає досить абсурдно і не в'яжеться з логікою.

День Матері, безумовно, важливе і значиме свято, яке має бути серед офіційних святкових днів в Україні. Однак я вважаю, що одним цим жіночим святом неможливо охопити всю роль жінки в суспільстві. До того ж, соціальна роль жінки починає суто зводитися до материнства. А якщо жінка через певні життєві обставини не є або не може бути матір'ю, тоді як?

Автори законопроекту запевняють, що не мають наміру скасовувати Міжнародний жіночий день, а лише прагнуть не визнавати його офіційним святом в Україні. Як на мене, це є відвертою дискримінацією жінок і недотриманням гендерної політики. На підтвердження вищезазначеного, в нашій країні 14 жовтня відзначається чоловіче свято - День захисника України, яке офіційно визнано вихідним днем.

З огляду на порушену тему, доречно наголосити на суттєвому внеску українських жінок у визвольну боротьбу за незалежність своєї країни, відстоювання людських прав і свобод. Ризикуючи власним життям, вони пліч-о-пліч з чоловіками захищали Батьківщину. Тому сьогодні не можна недооцінювати роль жінки в суспільстві.

Повертаючись до переліку державних свят, хочу зауважити, що загальна кількість вихідних державних свят зміниться з 11 до 9 днів. Окрім того, новелою законопроекту є відмова від перенесення вихідного святкового дня на наступний робочий день після неробочого, у разі його збігання з вихідним календарним днем. Такий підхід є загальноєвропейською практикою і дає змогу в Україні (упродовж 2017 року) оминути святкування вихідних державних свят у кількості приблизно 20 днів.

Нині питання унормування святкових днів викликало досить жваву дискусію в суспільстві - одна частина громади підтримує ініціативу щодо скасування певних святкових дат, інша - категорично проти цього. Навіть побутує думка, що в нашій країні занадто багато вихідних днів, а це, своєю чергою, породжує економічні проблеми. Якщо ж звернутися до статистики європейських країн, то можна пересвідчитися, що вітчизняний показник кількості вихідних днів суттєво не відрізняється від показників інших держав. Наприклад, у Польщі число святкових днів сягає 11, у Бельгії - 10, у Швейцарії та Німеччині - 9 днів.

Звісно, Україна не може похизуватися своїми економічними показниками, ефективними та якісними трудовими ресурсами та першими позиціями у світових рейтингах. Однак, популіські рішення щодо скорочення державних свят без прийняття натомість реально дієвих, а не замилюючих очі рішень у подоланні занепаду соціально-економічного розвитку, не забезпечать зрушення країни з існуючого місця та ефективного від цього результату.

Підсумовуючи вищевикладене, слід наголосити, що кожна країна проходить свій історичний шлях розвитку і становлення, з притаманним тільки їй національним менталітетом. У нашій державі протягом віків складалися узвичаєні традиції, були закладені певні соціально-культурні цінності. І навіть якщо в нинішніх реаліях назріла необхідність здійснити ревізію законодавства в частині зміни календарних свят, цьому обов'язково має передувати велика роз'яснювальна робота серед громадськості. Поняттю традицій аж ніяк не чуже поняття еволюції, але змінювати їх треба вже коли прийде для цього час.