Канада висловилася за надання Україні летального зброї, зазначає у своєму блозі на "Новому часі" військовий експерт Микола Сунгуровський. Мова йде в основному про добру політичну волю тих країн, які можуть надати таку зброю. Тому що це все ще політично болюче питання.

Воно взагалі особливе для ринків озброєння, оскільки існує певний кодекс поведінки щодо військово-політичних питань. Один із пунктів – уникати поставок зброї в зони конфлікту. Те, як розглядати ці зони конфлікту та як решта спільнота відреагує на постачання, особливо летального озброєння, справа політично чутлива. Ось чому багато країн, щоб уникнути непорозумінь чи плутанини, намагаються від цього питання просто відійти, не доглядаючись до суті конфлікту, хто винен, хто агресор, а хто – жертва. Саме тому внесення зрозумілості допомогло б Україні підвищити свій оборонний потенціал.

У принципі, формальної заборони на постачання в Україну летальної зброї не існує. У світовій практиці для цього повинні бути якісь санкції, ембарго ООН або окремих організацій, які забороняли б постачання такого озброєння.

Формальної заборони на постачання в Україну летальної зброї не існує.

Читайте також: Сенатор Маккейн закликав Трампа надати Україні летальне озброєння

Зазвичай, якщо під конфліктом розуміється громадянська війна, наприклад, у Зімбабве, де сторонами конфлікту є з одного боку уряд, з іншого – збройні групи, накладається ембарго саме на такі групи. Якщо держава порушує якісь норми міжнародного права, як було в Судані, то накладається заборона на саму державу, їй забороняються поставки.

На Україну таке ембарго наклали в 2013 році для недопущення силового розгону демонстрацій. Потім заборону було знято. Тобто ніяких формальних обмежень на сьогодні не існує. Але той факт, що ми відмовляємося визнати війну війною – грає не на руку Україні. Багато хто якраз і посилається на те, що у нас йде якась незрозуміла "громадянська війна", і щоб цю "громадянську війну" не розпалювати, нам не слід постачати зброю. Неформально ж усі чудово розуміють, про що йде мова. Але для уникнення політичної чутливості, така ситуація підходить. Щоб усунути цю невизначеність потрібно вирішувати питання всередині країни. Однією зі властивостей гібридної війни є невизначеність. Мало того, що нам Путін створює таку невизначеність, ми ще й самі її збільшуємо.

Неформально Україна досі не може отримати ні летального озброєння, ні навіть промислового обладнання для підвищення технологічного рівня оборонної промисловості. Тобто ці питання швидше дипломатичні та політичні. І тут необхідні великі зусилля як із боку Укроборонпрому, так і наших дипломатичних представництв в інших країнах. Причому це повинна бути скоординована, чітко вивірена, заснована на фактах і конкретних пропозиціях політика.

Наразі рівень конфлікту на сході дозволяє нам упоратися з ним без надання летальної зброї. Нам потрібно тільки те, що ми раніше отримували з Росії, а зараз нізвідки не можемо отримати. Якщо говорити про летальну зброю, то вона необхідна, щоб запобігти підвищенню масштабності або інтенсивності бойових дій з боку РФ, а не російських окупантів і колаборантів. Останні на таке не здатні. По-перше, це є стримувальним фактором для супротивника: він бачить, що понесе великі втрати. По-друге, це засіб запобігання наших втрат, якщо такого роду бойові дії все ж почнуться.

Читайте також: У лабетах брехні: ілюзія громадянської війни

Переліки необхідного нам озброєння вже неодноразово подавалися в різні інстанції, як окремим країнам, так і організаціям. Певний час ми сподівалися на те, що озброєння надаватиме НАТО, хоча в НАТО взагалі немає ніякого озброєння. Альянс може дати політичну згоду на те, щоб його країни-члени розглянули можливість надання такої зброї.

Насамперед мова йде про протитанкові та протиповітряні системи. Хоча, якщо ми розглядаємо не якісь зенітно-ракетні системи, а переносні – то тут потрібно пам'ятати, що ці питання теж болючі. Існують спеціальні міжнародні програми щодо запобігання передачі протиракетних зенітних комплексів для того, щоб вони не потрапили в руки бойовиків, і ті не нападали на мирні транспортні засоби.

В інших випадках надання озброєння розглядає кожна конкретна країна, до якої звертається Україна. Та у свою чергу оцінює можливості поставок таких озброєнь: або за рахунок надлишкових резервів своїх збройних сил, або за рахунок надлишків, що утворилися на підприємствах, або за додатковим контрактами. Тут чимало політичних та комерційних нюансів.

Все залежить від того, що насправді потрібно Україні, щоб підвищити свою обороноздатність. Зі зброї  – протитанкове, протизенітне обладнання, снайперське озброєння, протимінні системи. Найбільше нам потрібні транспортні засоби, в тому числі і логістичні, засоби зв'язку, засоби радіоелектронної боротьби, безпілотники.