Це словосполучення раз по раз виринає не лише у викидах кремлівської пропаганди, а й у публічних оцінках офіційних осіб стосовно конфлікту на Донбасі.

"Громадянська війна" означає, що ніхто не винен, а якщо хтось і винен, то саме центральна влада тієї країни, котра до такого довела (себто нашої). "Громадянська" в нашому випадку – це щось незрозуміле, аморфне, не до кінця визначене, але емоційно впізнаване й навіть прийнятне, що парадоксальним чином дарує в очах світу індульгенцію братній Росії на втручання у вигляді надання добровільних головорізів і систем залпового вогню.

Читайте також: Журналіст: Путін – Моторола всія Русі, головне зло не він

Дивно, що не тільки пригодовані Москвою політики, а й представники цілком незалежних міжнародних установ попервах визначали зовнішню навалу як наш внутрішній конфлікт. Пам'ятаєте сутичку в прямому ефірі hromadske.tv Данила Яневського з панночкою sз Human Rights Watch? Дарма тоді моєму другові Данилу політкоректні колеги дали прочухана, я на його місці розмовляв би з дамою значно категоричніше, ігноруючи всілякі там гендерні реверанси. Але за два з половиною роки у звичаях гуманітарної європейської тусовки мало що змінилося. Всілякі там неурядові організації, чи то правозахисні, чи то академічні, куди впевненіше почуваються, якщо не пристають на чийсь бік. Об'єктивність, данина інтелектуальній моді... Уже збився з ліку: мало не кожен іноземний журналіст або дослідник, у якого чи то я беру інтерв'ю, чи то він у мене, наприкінці спілкування промовляє майже пошепки, ніби випрошуючи відпущення гріхів: "Але ж визнайте, що в усьому цьому є ознаки громадянської війни".

Не знаю, навіщо це пишу, мабуть, мені кортить остаточно розібратися з демонами інтелектуального боягузтва чи боягузтва як такого, які кружляють над континентом і заважають назвати кота котом. Отже, наявність певної, причому відносно незначної, кількості місцевих декласованих ушльопків на окупованій території Донецької та Луганської областей, які воюють на боці окупанта, не робить війну громадянською. Зрадники й маріонетки супроводжують усі спроби агресії стосовно інших країн у людській історії, просто геть усі.

Щоб далеко не ходити: у Другій світовій війні на боці Вермахту зі зброєю в руках воював понад мільйон – це за найскромнішими оцінками – громадян СРСР, із-поміж них не менш ніж 400 тис. власне росіян (РОА, РОНА, "Отдельный казачий корпус", "15-й казачий кавалерийский корпус", "30-я гренадерская дивизия", полк "Варяг" і т. ін.). Це, до речі, ставить правильні наголоси в контексті звинувачень офіціозних радянських, а згодом російських ідеологів стосовно "націй-зрадниць", адже відсотки колаборантів цілком відповідають загальній чисельності тих чи інших жителів "тюрми народів". Тим більше якщо згадати, що саме українці – бійці 14-ї дивізії СС-Ваффен "Галичина" (близько 20 тис.) – згодом повернули свою зброю проти нацистів. Чи це підстава називати ту війну "громадянською" або "внутрішнім конфліктом"?

Дивно, що в нашому глобалізованому й інформатизованому світі можна ігнорувати висновки таких фахових інстанцій, як керівництво НАТО, яке не раз фіксувало саме факт інтервенції, себто участі регулярних іноземних військ, і прямий контроль російських кураторів над усіма процесами в ОРДіЛО, як військовими, так і адміністративними, не кажучи вже про безперебійне постачання боєприпасів. Авжеж, хіба можна вірити НАТО – не лише, сказати б, офіційній структурі, а ще й мілітарній? Адже такі завжди собі на умі... Але ж достатньо ввімкнути логіку: які потрібні логістичні зусилля і які витрати, щоб агресорам тупо було з чого стріляти – з танків, гаубиць, мінометів, автоматів, снайперських рушниць? Який "воєнторґ" це забезпечить?

Читайте також: Ніколи не відмовимося від своїх героїв і символів

Окремий пункт програми – "інтербригади", добра радянська традиція, випробувана ще в Іспанії 80 років тому. Кожен, хто хоч трохи уявляє реалії сучасної РФ, навряд чи повірить, що тисячі дорослих здорових самців, готових носити й використовувати зброю, просто так вербуватимуться й проходитимуть вишкіл у взірцевій поліційній державі без її, держави, участі та сприяння. "Добровольці" – проект, санкціонований російською владою та забезпечений її інфраструктурою, один із найогидніших прикладів лицемірства, і цей проект – триває.

Визначення "громадянська" дає формальні підстави деяким серйозним людям (а мені досі здавалося, що дипломати, особливо посли великих держав, за визначенням трактуються як серйозні) вимагати виборів до виведення іноземних військ і взяття під контроль кордону. "Громадянська" знімає із західного світу моральну відповідальність за бездіяльність перед лицем агресора. "Громадянська" – це брехня, а ще деструктивний мем. Так собі й занотуйте.

Юрій МАКАРОВ, "Тиждень"