Нещодавно колишній міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт написав колонку, з якої можна зробити припущення, що в деяких впливових західних інтелектуалів продовжують здавати нерви, розмірковує у своєму блозі на "Новому часі" колишній міністр економіки України Богдан Данилишин.

У тексті він говорить, що у США зараз "узурпував владу популіст, що базується на жорсткий економічний націоналізм і протекціонізм". Вважаю, Більдт надмірно вільно трактує виборний процес в США, не надаючи належного значення тому факту, що Дональд Трамп не узурпував владу, а законно переміг на демократичних виборах. У цій статті є ще кілька суперечливих висловлювань, наприклад, що міжнародна торгівля не призвела до скорочення робочих місць у промисловості розвинених країн та інші, але не будемо детально зупинятися на них.

З огляду на те, що останнім часом в медіа з'являється чимало діаметрально протилежних позицій, я хотів би в колонці поговорити про те, як насправді йдуть справи в міжнародній торгівлі і які актуальні тенденції її розвитку.

Великий економіст XVII століття Бернард де Мандевіль настійно закликав, кажучи про економічні питання, бути реалістами, а не мрійниками. Більдтові, за всієї моєї поваги до цього досвідченого дипломата, слід було б керуватися цим принципом. Політика нинішньої адміністрації США може не подобатися, але не можна їй приписувати того, за що вона не несе відповідальності. Так само як і не можна інтерпретувати цю політику як спробу вчинити страшні, небувалі й деструктивні дії, які насправді просто висловлюють бажання влади Америки надати економіці США нову динаміку розвитку.

Всю історію економіки в діяльності національних держав змінюються цикли протекціоністської політики й політики вільної торгівлі. І для економістів нічого дивного в цьому немає. Ось і зараз, мабуть, черговий цикл домінування фрітредерства йде. Чому це відбувається? Це відбувається, перш за все, з об'єктивних причин. З одного боку, ніщо не може тривати вічно. З іншого боку, ніяких особливих загроз для глобальної торгівлі немає. Сама природа капіталізму передбачає глобальну торгівлю і нікуди вона, звичайно, не зникне.

Читайте також: Трамп та економіка: чого варто очікувати

Відомий американський економіст Дені Родрік в книзі "Парадокс глобалізації" пише про три типи капіталізму, і властивих їм моделях глобальної політики. У XIX столітті і на початку XX століття розвиток світового капіталізму "визначався вузькими уявленнями про суспільні інститути, на які він спирався". Влада брала на себе лише дуже обмежені обов'язки. Цей капіталізм Родрік називає "капіталізм 1.0". Після Великої депресії широкого поширення набула активна монетарна та фіскальна політика, в рамках застосування новітньої на той момент економічної теорії Джона М. Кейнса, значно розширила роль держави.

Була створена модель "змішаної" економіки, де частка державного сектора досягала до 40% національного доходу. Родрік називає таку модель "капіталізмом 2.0". Цей капіталізм супроводжувався обмеженою глобалізацією, яка була зафіксована Бреттон-Вудською угодою і ГАТТ. Режим, передбачений цими міжнародними інститутами, передбачав "дрібну" форму міжнародної економічної інтеграції з контролем над рухом капіталу, частково – з лібералізацією торгівлі. Це давало окремим націям можливість будувати свої версії національних економік. Під час дії Бреттон-Вудських угод, в період після Другої світової війни, міжнародна економіка росла найвищими темпами в історії капіталізму.

Однак під натиском саме посилення фінансової глобалізації та глибокої торгової інтеграції країн виникли небезпечні ризики. Ці процеси почалися в 1970-х роках і призвели до кризи 2008 року, наслідки якої досі не подолані. Сталося це, як пише Родрік, передовсім через неможливість рівномірної інтеграції через запізнювання в розвитку інституційних систем деяких країн. Тому нині слід домагатися оптимальнішого балансу між національними ринками та інститутами, що підтримують їх на глобальному рівні. Тепер, на його думку, ми повинні зайнятися побудовою версії "капіталізму 3.0", яка зберегла б вигоди помірної глобалізації і в той же час визнавала цінність національного розмаїття і ключову роль національних держав. Тобто, фактично світові потрібен модернізований Бреттон-Вудський компроміс для XXI століття, вважає Родрік.

Прошу звернути увагу, що все це було написано в 2011 році, задовго до президентства Трампа, і під час ще першого терміну президентства Барака Обами. Але тоді не викликало ніякого відторгнення ні в середовищі економістів, ні в середовищі політиків і дипломатів. Тепер же за спробу реалізувати конструктивну програму вдосконалення міжнародної економіки, задекларовану в 2011 році відомим і шанованим економістом, Трампа мало не прибивають до "стовпа ганьби".

То які ж принципи розвитку світової торгівлі повинні бути реалізовані для того, щоб світова економіка знову почала розвиватися такими ж темпами, як під час дії Бреттон-Вудських угод? Які помилки світового економічного розвитку повинні бути виправлені?

Перше – визнання того, що ринки не можуть самі себе ефективно регулювати. Світова криза 2008 року була останнім за часом підтвердженням того, що глобалізація (особливо фінансова) не може носити безконтрольний характер. Ринки повинні спиратися на соціальні інститути. Завдяки Кейнсу, архітекторові Бреттон-Вудса, глобалізація носила тоді помірний характер і була спрямована, перш за все, на товарні ринки, що й давало необхідний позитивний ефект.

Друге – спроби створити глобальний уряд не мають сенсу, оскільки національні держави його не визнають повною мірою, так, щоб він міг стати значущим чинником в розвитку. Тому основними гравцями у світовій економіці повинні залишатися національні держави.

Третє – країни не повинні зациклюватися на тій чи іншій економічної моделі розвитку. Інститути в кожному суспільстві носять унікальний характер, і ми повинні приймати це як даність. Необхідно зберігати здоровий скептицизм щодо того, що конкретний вид інститутів є єдиним фактором економічного процвітання. Кожна країна йде своїм шляхом і історія економіки другої половини XX століття тому підтвердження. Успіхи в післявоєнному економічному розвитку Швеції та Південної Кореї були досягнуті по-різному.

Читайте також: Як досягти економічного зростання в Україні

Четверте – країни мають право захищати свої інтереси, правила й інститути. Міжнародна торгівля – не самоціль. Глобалізація повинна прагнути реалізації головних і фундаментальних цілей - до досягнення високої якості життя людей.

П'яте – країни не мають права нав'язувати свої інститути іншим державам. Не можна забороняти країнам вводити будь-які обмеження на фінансові трансакції, що підривають вітчизняні ринки. Нації мають права на відмінності, але не на те, щоб насаджувати їм однаковість.

Всі ці зміни повинні відбутися, щоб знову була в світі знайдена і втілена в життя ефективна модель розвитку. Процес цей непростий і, як ми бачимо, глобалістська пропаганда досить серйозно спотворила свідомість не тільки обивателів, спортсменів, акторів, представників шоу-бізнесу, а й багатьох представників еліт. Але все одно рухатися в напрямі нового "Бреттон-Вудса XXI століття" необхідно.

Україні така модель теж буде корисна і необхідна. Тому що поза протекціоністського захисту наших молодих національних галузей четвертої промислової революції – і тих, які вже є (офшорне програмування), і тих, які доведеться ще створити – ми мало що зможемо зробити, опинившись під тиском міжнародних конкурентів і не протидіючи цьому тиску. Тому політика нової американської адміністрації щодо економічної глобалізації нам на руку.

Наприкінці хочу коротко відповісти на запитання – чи закінчиться економічна глобалізація? Звичайно, ні. Капіталізм не може існувати локально. Глобальне існування капіталістичної економіки є незаперечний факт всієї історії капіталізму. Просто форми цієї економіки бувають різні.