У 2017 році Благодійний фонд "Героїка" запланував спорудити низку пам'ятників і пам'ятних знаків у південних та східних областях. Як завжди́ наші монументи будуть присвячені тим, хто зі зброєю в руках воював за державну самостійність України.

Перед стартом будь-якого меморіального проекту (пам'ятник, чи меморіальна дошка), зі групою однодумців проводимо ретельне вивчення вояцьких біографій, а в разі потреби – працюємо в архівах. Накопичивши необхідну кількість матеріалів і переконавшись, що наш персонаж гідний увічнення – починаємо готувати документи на розгляд органу місцевого самоврядування. Однак жодне офіційне звернення, навіть складене найкаращим чином, не замінить живого спілкування. Розмова віч-на-віч дає можливість зрозуміти справжні настрої та щирі наміри людини. Тому, досить часто, ми вирушаємо до містечка N – аби наживо поспілкуватися із тамтешньою владою, познайомитися з місцевою громадою.

Читайте також: У Запоріжжі в Леніна нарешті забрали острів

Оскільки "Героїка" присвячує особливу увагу сходу та півдню – левова частка наших мандрівок відбувається саме в цьому напрямку. Треба спробувати 10 варіантів, аби один із них розродився позитивним результатом. На жаль, очільники наших міст і сіл настільки типові, що роки спілкування дозволяють скласти типовий портрет голови сільради чи керманича невеличкого містечка: услужливий перед столицею, запопадливий перед керівництвом, схильний до прибріхування. Більше того, наші містечкові (та й не лише містечкові) чільники за рідкісними винятками розмовляють шаблонно:

– Хлопці, наше містечко має свою специфіку... тут багато людей похилого віку, вихованих у Радянському Союзі. Люди різних поглядів, самі розумієте.

– Коли почались усі ці "події", у нас організувалась самооборона... демонтували Леніна. Ось так. Тепер думаємо на площі, де раніш стояв Ілліч, поставити якийсь нейтральний пам'ятник – галушку чи гарбуза. Може, щось про любов. Ми не хочемо одного ідола міняти на іншого. Так... краще гарбуза чи якийсь народний символ – глечик із варениками, щоб символізував гостинність нашого міста.

– Перейменувати вулицю? Як ви кажете? Вулиця Петра Дяченка? Хлопці, ми проводили опитування серед мешканців вулиці. Люди проти політики, хочуть якусь нейтральну назву: Щаслива, Молодіжна, Набережна. Нє, річки нема, але ж Набережна – це гарна назва.

Читайте також: Не стати овочем: декомунізація по-малоросійськи

Траплялося, що головиха (саме так її називають селяни) заявила прямо: "Молоді люди, мені треба порадитись з директором спиртзаводу (ці слова головиха вимовляла тихо і побожно, наче святий отець молитву перед Престолом – П. П.). Він у нас все ріша. Скаже – пам'ятник буде. Не сподобаєтсья йому ваша Армія УНР – не буде. Без його згоди я нічого не роблю".

Тож наразі наше сільське та містечкове "самоврядування" опирається на керівників різних калібрів (або, як кажуть люди,  – "на начальство"). Оглядаються переважно на місцевих олігархів, вони ж за сумісництвом мають і свої кишенькові депутатські групи і фракції у радах різного рівня.

Змінити ситуацію може громадянське суспільство. Але звідки на руїнах колгоспу (розграбованого комуністом, який його очолював протягом десятиліть) взятися громадянському суспільству?

Громадянське суспільство, політична культура, місцева громада та самоврядування не можуть постати як наслідок самих лише просвітницьких акцій. Як кожному пам'ятнику потрібен фундамент – ефективній державі потрібен самодостатній прошарок. Саме тому "Героїка" ніколи не будувала монументів "під кандидата" чи "на замовлення". Це як дорогий пам'ятник поставити на пісок. Така позиція цілком знецінює саму ідеологію нашого фонду – люди не відчувають себе причетними до появи нового місця пам'яті.

Українець – це власник, це "куркуль". Приїхавши до села / містечка N, ми шукаємо два середовища: місцевих "куркулів" (підприємців і фермерів) і ветеранів бойових дій. Коли вдається звести цих два середовища – з'являється надія на зміни. З'являється шанс, що в містечку з'явиться влада, яка не називатиме пам'ятник національним героям "політикою" й не озиратиметься на директора спиртзаводу.

Читайте також: Як у Зміївці на Херсонщині меморіал "Борцям за волю України" споруджували. ФОТО

Між іншим, "Героїка" дотрималась обіцянки й ушанувала козака 4-ї Сірожупанної дивізії Армії УНР Григорія Скибу. На честь непересічного українця в Конотопі відкрили меморіальну дошку.

Будівля Конотопської міської станції юних туристів і техніків, колишня школа №37

Повага тим, хто любить Україну не лише до глибини серця. Хочеться вірити, що до таких людей наше суспільство повернеться обличчям.

Меморіальна дошка Григорієві Скибі на будинку Конотопської міської станції юних туристів і техніків, колишня школа №37

Павло ПОДОБЄД, "Тиждень"