У березні цього року мені випала нагода бути причетним до перейменувань об'єктів топоніміки в Херсонській області. Кілька членів відповідної робочої групи попросили підготувати свої пропозиції. Мовляв, як краще перейменувати вулицю Леніна в місті Бериславі чи в Новій Каховці?

"Із любові до малої батьківщини" я кілька разів залишався на робочому місці до пізньої ночі. В режимі телефонних консультацій вів довгі наради із херсонським краєзнавцем Олексієм Паталахом. Хотілось не просто перейменувати вулицю Леніна на Соборну, а відобразити в кожній назві місцеву історію в контексті історії загальнонаціональної. Результатом тривалих суперечок і нарад став перелік пропозицій. Тут ми реалізували своє бачення "ідеальної декомунізації": запропонували та обґрунтували кілька сотень топонімічних новинок.

У нашому доробку вулиці Князя Вітовта та Евлія Челебі, козацьких полководців Семена Палія, Дмитра Горленка, Івана Обидовського. Згадали й давні топоніми (вулиці Бургунська, Староєврейська, Скіфська, Половецька, Паланкова), і видатних земляків (вулиця Родини Скадовських), і українських авангардистів (вулиці Олексія Кручоних, Володимира Хлєбнікова, Футуристів), і про героїв новітньої російсько-української війни (вулиця Кирила Забєліна, Сергія Колотаєва) тощо.

Читайте також: Параліч Ілліча: від дерадянізації до деколонізації ментальності

Однак зовсім нещодавно до моїх рук потрапила зведена табличка всіх перейменувань по Херсонській області. Левова частка новацій – результат розпорядження голови Херсонської ОДА Андрія Гордєєва. Проте й місцеві ради не змарнували нагоди "лишити слід в історії". Як і годиться, у фінальному тексті важко було відшукати бодай відблиск тих ідей, які ми запропоновали до розгляду. Читаєш список вулиць Херсонщини – наче гортаєш кулінарний довідник чи підручник з агрономії. Назви вулиць просто вражають: Центральна, Фермерська, Абрикосова, Вишнева, Садова, Сонячна, Горіхова, Квіткова, Зернова, Урожайна, Плодова, Баштанна, Яблунева тощо. Не вистачає лише проспекту Пекінської Капусти та площі ім. 20-ліття овочевого базару у Великих Копанях.

На жаль, аналіз перейменувань в інших областях демонструє стійку тенденцію: Ленін зазнав нищівної поразки на полях і городах українських сіл.

У чому ж справа?

Я не схильний до полеміки про "видатну роль українського села у процесі формування національної ідентичності". В сучасному конкурентному світі перемагає культура і мова великих міст. Україна не є винятком. Біда в іншому: чимало українців досі бояться мати власну позицію. Головний постулат СРСР міцно закарбувався на рівні несвідомого: не висовуйся.

Вам часто доводилось бачити, як люди йдуть на компроміси із совістю? Роблять речі собі огидні, але роблять – "бо так простіше". Наприклад – хабарництво. Або згадайте продавчинь у крамниці, які спілкуються між собою українською, а зачувши голос покупця одразу запитують про "пакєтік", "мєлоч на карточку". Запитайте їх чому так – "бо так простіше, так уже звично".

Щось схоже ми спостерігаємо і тепер. У той час, як у важких муках народжується новий українець, – поруч стоїть малорос, життєвим мотто якого стало "Чего изволите?". Малорос не противиться декомунізації, не бунтує. Бунт і спротив – це не його стихія. Хай зі принуки, але він дасть необхідні показники. Однак зробить це "між крапельками".

Читайте також: Як у Зміївці на Херсонщині меморіал "Борцям за волю України" споруджували. ФОТО

– А раптом рускіє прийдуть? А раптом фронт посунеться на 10 км, що – назад вулиці перейменовувати?

Не залежно від матеріального статусу, малоросові проблеми його побуту і дозвілля болять більше, ніж Інститутська та Іловайськ: хай то буде оформлення житлової субсидії чи новий шкіряний салон для джипа. Звісно, для годиться можна підкинути волонтерам 50 грн. Однак війна з Росією, боротьба за свободу і гідність завжди залишаться для малороса "собитіями в Криму і на Донбасє".

Саме тому душа малороса огидна до будь-яких проявів сили, волі, боротьби й експансії. Якщо вже малороса спіткало таке лихо як перейменування вулиці – то нехай Леніна стане Центральною, а Чекістів – Урожайною. Головне – не робити кроків, які можуть зашкодити.

Висновок? Що на нас чекає у майбутньому? Ми приречені стати більш затятими і наполегливими. Це має проявлятися в усьому: від непоступливості в питаннях корупції до мовної стійкості.

Більшість завжди пристосовується. У цьому немає трагедії. Трагедія стається тоді, коли ініціативна меншість погоджується із правилами гри "колективного малороса".

Павло ПОДОБЄД, "Тиждень"