Прем'єр-міністр Росії Дмитро Медведєв допустив підвищення ціни на газ для Білорусі, зазначив у своєму блозі на "Новому часі" економіст Олександр Жолудь. У відповідь президент країни Олександр Лукашенко заявив, що в разі підвищення вартості блакитного палива, Росія сама заплатить за це високу ціну.

Читайте також: Що Україні потрібно знати про "союзницю" Білорусь

Газове питання з'явилося на порядку денному одразу з кількох причин. Москва зараз переживає непрості часи із позицій економіки – проблеми, пов'язані із санкціями, низькими цінами на газ і нафту, падіння економіки. Так країна шукає різні виходи.

З іншого боку, білоруський ринок, хоч і є важливим для "Газпрому", але не ключовим. Дивлячись на обсяг білоруського ринку, не можна сказати, що він може значно вплинути на його доходи. При цьому якщо на кожному окремо взятому ринку підвищити ціну, то підвищується і загальна прибутковість.

Але найбільше у цьому порядку денному все ж політичного складника. Ситуація в Білорусі схожа на ту, що була в України із "Газпромом". Білорусь неодноразово заявляла, що хоче внутрішні російські ціни на газ і нафту. Нагадаю, в якийсь час вони навіть обговорювали створення союзної держави з Росією, тому й ціни в рамках цієї держави вимагали російські. Із газом, звичайно, проблема була в меншій мірі, оскільки на відміну від України, в Білорусі немає великих заводів, які могли б використовувати газ. У них газ витрачають в основному для споживання населенням. Тому в основному білоруси хотіли отримувати нафту за внутрішніми цінами, а частину переробляти на своїх нафтопереробних заводах. Росія ж вважала, що експортна частина повинна закуповуватися за світовими цінами.

Крім Білорусі, дуже міцно на трубах "Газпрому" сидять країни Центральної Європи, наприклад, колишньої Югославії – у них основна труба саме російська, а якихось додаткових джерел немає. У Сербії, наприклад, ще кілька років тому більше 85% газу було з Російської Федерації.

Читайте також: Ми знову забули замерзнути взимку. Вже втретє

При цьому тенденція відмови від російського газу поки що не дуже поширена. Точніше так – країни не відмовляються, але намагаються створити можливості для того, щоб замінити російський газ у разі виникнення будь-яких проблем. Наприклад, у найбільшого європейського споживача російського газу – Німеччини – розроблена схема: вони продовжують отримувати російський газ, але розраховують на те, що якщо з'являться проблеми, то зможуть повністю замінити його газом із інших джерел. Тут важливий сам підхід: вони не роблять цю заміну зараз, а просто шукають альтернативи, стежать за наявністю принципових потужностей для заміни.