На табло Історії на цю хвилину –  саме такий рахунок. Ми ведемо і йдемо до перемоги.

Відтак, як коментатор цього пост-майданного матчу, мушу зробити пояснення для численних глядачів, які зайняли місце на трибунах і палко вболівають за одну чи іншу команду –  або в силу своєї чесноти, або в силу своєї глупоти.

Передовсім, про команди. Даний поточний момент характеризується їхньою остаточною поляризацією. Дилема «Воювати чи торгувати» цілковито поділила усіх і уся саме на дві команди у такий антагоністичний спосіб, що уже не можна грати водночас у двох командах або вболівати за дві команди. Або ти –  за державу, або ти – за олігархат. Або ти за Україну, або –  ти за Порошенка.

Візуальна і фактологічна блокада залізничних артерій насправді спрямували у протилежні керунки світоглядні артерії суспільства. Або ти проявляєш свою генетичну нездатність торгувати із окупантом, який тебе вбиває, бо так має чинити кожна людина, яка має совість.
Або ти совісті не маєш і запросто торгуєш із вбивцею твого брата.

Читайте також: Доки сташинські будуть мовчати?

Зрештою, це оголений вододіл між двома антиподами-гравцями на історичному полі –  між державою і олігархатом.

За моральними законами держави ворога, який окупував твою державу і вбиває твоїх солдат, треба також вбивати, а за аморальними законами олігархату ворогом не може бути той, який приносить тобі бариші однією рукою, водночас вбиваючи іншою.

Дуже шкода, що у процесі цієї кристалізації Порошенко остаточно і безповоротно пішов грати за олігархат. У внутрішньому конфлікті цієї людини корчмар переміг воїна, якого, зрештою, у тій утробі й не було від роду.

А тепер про забиті голи.

Вперше після обрання Порошенка на президента диванною більшістю суспільства, до якої Майдан не має жодного відношення, епізод із головним митарем став прямим зіткненням влади і народу. Хто такий митар у суспільстві корупційної індустрії? Фігура №1. В порівнянні із цим печерським Затхеєм уся решти багатотисячна челядь казнокрадів від прем»єра до голови сільради –  просто шпана. Посада, яку займав Насіров, –  найвища у корупційній піраміді.

Не один із них, а найперший із них.

І патроноване з-за океану НАБУ бере отак запросто не кого-небудь, а самого архімандрита корупційного приходу.

Що робить Порошенко, як верховний жрець системи, на іконостас якої здійснено злісне посягання? А що інакше –  дає команду рятувати. Далі усе –  за втоптаною Клюєвим й Онищенком стежиною.

Операцією спасіння командує міністр правосуддя, легендарний полководець корупційної армії Грановський. Феофанія, довідка про інфаркт, ціла армада продажних адвокатів, неявка за командою із Банкової суддів, втеча.

Читайте також: Команда рятівників вбивць Майдану живе і процвітає –  Базів

На вечір тої переломної неділі за планом Порошенка-Кононенка-Грановського Насіров мав уже попивати чайок у своїй багатомільйонній лондонській квартирі неподалік помешкання королеви Єлизавети, погладжуючи, як рятівну соломинку, не молоткастий і не серпастий, а коронний паспорт Об'єднаного Королівства, куплений, до речі, за якийсь десяток вкрадених в України фунтів стерлінгів.

За чайком містер Роман міг провести задушевну розмову із самим Петром Олексійовичем, як він це робив мало не щоднини, доповідаючи на Банковій пізньої нічної пори про ті самі потоки та про клятого ворога, однокурсника із Кавказу Міхо.

Розрахунок був, що народу нема. Його вбили на Майдані. Це, до речі, одне із ще недавніх твердих переконань Петра Олексійовича. А тут народ виявився! Боже, який непереможний у своїй наївності цей народ. Взяв і заблокував усі виходи із суду. У якому лежав Насіров.

Одного такого простого вуйка із того простого народу питають журналісти у прямому нічному ефірі «Чого ви тут стоїте?» Яка геніальна відповідь, гідна великого народу –  «Щоб не втік».

Ситуація була революційна. Якби Насірова Порошенко вивіз руками Грановського на Альбіон, був би Майдан.

Але народ не дав. Народ переміг. Порошенко здався, бо то не Насірова він здав у каталажку, а сам здався у першому прямому зіткненні із народом.

Так ми забили йому перший гол.

А тепер гол другий. Як на усю планету волала уся уже українсько-російська збірна команда у складі Порошенка і Лаврова, Чорновілів і Захарченка, Плотницького і Бурбака, що блокада торгівлі із вбивцями – це злочин. Саранча порохоботів накинулася на незламні ватаги блокувальників, обзиваючи цих чесних і мужніх людей агентами Москви, з якою торгувати верховний головнокомандувач кондитерського цеху вважає своїм головним конституційним обов'язком.

Врешті, міністр економіки Януковича пробує мілітарну силу, як і сам Янукович у судну для нього ніч проти студентів. Перевдягнутий у нацгвардію все той же кривавий «Беркут» стріляє у вчорашніх майданних повстанців на барикадах блокади.

Але раптом, як грім серед ясного неба, «Беркут» у зіткненні із українськими фронтовиками зупиняє... Порошенко. Не хто інший, а саме він, ще хвилину тому борець із блокадою, стає на бік блокади!

Більше того, кероване президентом за Конституцією РНБО запроваджує повну і цілковиту блокаду гангрени Лугандону. Розворот на 180 градусів.

Якби Порошенко не зупинився, був би Майдан.

Так він здався вдруге у прямому зіткненні із народом. Так ми, команда «Держава «Україна», забили їм, команді «Олігархат «Рошен», другий гол.

Дехто, втішений, що обійшлося, уже готовий хвалити гаранта за здатність до прозріння.

По-перше, власне рішення перейти на сторону блокади окупанта він засудив, бо це «влетить у копійку». Він іншого ліку, окрім копійок, які уже перевищили власний мільярд, не знає. Лік мартирологу смертей у торгівлі на крові його не переймає.

Тому яке там прозріння... Є інше, що керує ним, –  страх. Напевно, ночами йому сняться немеркнучі документальні кадри із Януковичем із чемоданом на порозі Межигір'я.

А так бачу, що ми чуємо, як із псячої будки доноситься не грізний гавкіт, а волаюче скавуління:

«Я не трус.
Но я боюсь».

Я би хотів, щоб цього разу обійшлося без Майдану, коли ми будемо міняти чергову команду олігархату при владі. Заб'ємо їм ще кілька голів, і буде мирна перемога. Може, обійдеться.

Василь БАЗІВ для UAINFO