У третю річницю кримського "референдуму" журналісти ставлять питання про те, як змінилася свідомість жителів Криму в умовах окупації. Але я все ж вважаю, що набагато важливіше поговорити про те, як змінюють свідомість кримчан. Тобто про ті методи, які використовуються окупаційним режимом у Криму для приведення українських громадян до "російських стандартів".

Почнемо з того, що з кримським співтовариством російські спецслужби працювали давно. Енн Епплбаум, автор книги "Залізна завіса", в одному з інтерв'ю говорила, що, коли вона побачила вторгнення російських військ до Криму, точно зрозуміла, що відбувається. Це було схоже на початок радянізації Польщі в 1944 і 1945 роках. "Це план НКВС. Вони тоді також приїхали в формі і на транспорті без знаків розрізнення, стверджуючи, що прийшли як визволителі або як функціонери Комуністичної партії Польщі, в той час як насправді це були росіяни". У своїй книжці вона описує процес захоплення СРСР країн Східної Європи. Перше, що брали окупанти під контроль, були ЗМІ, партії і громадські організації. Якийсь час поляки, чехи, словаки ще могли ходити на вибори і читати умовно ліберальну пресу, брати участь у роботі некомуністичних організацій або займатися дрібним бізнесом. Ілюзія свободи залишалася. Але радянська імперія вже контролювала суспільство і поступово підкоряла його собі.

Якщо ми розсудимо тверезо, то зрозуміємо, що ЗМІ, партії і громадські організації Криму були підпорядковані Москві давно. Вони багато років працювали на розрив зв'язків між кримчанами й Українською державою, планомірно готуючи ґрунт для захоплення. Такі методи впливу, як нагнітання недовіри, дезінформація і пропаганда, використовувалися в Криму з перших днів утворення незалежної України.

2014 рік - це не початок окупації, це її кульмінація. З тих пір, як жителі Криму опинилися в лапах у агресора, Росія стала застосовувати до них більш жорстокі і витончені методи впливу.

Читайте також: Не падаймо духом: Крим повернеться

Психоаналітик Бруно Беттельгейм у своїй роботі "Освічене серце" описує технологію підпорядкування мас. З її допомогою тоталітарна система змушує людину або ставати мучеником і боротися без надії перемогти, або погодитися на трансформацію особистості. Ті, хто не наважуються захищатися, стають конформістами. Навіть якщо вони зберігають свої переконання, на людях вони змушені сповідувати те, що глибоко ненавидять і зневажають. У такій ситуації не важливо, у що вірить людина, вона все одно піддається трансформації.

Дослідження Беттельгейма психологічних наслідків життя в екстремальних умовах страху і терору докладно описує вплив на особистість обов'язкових публічних проявів лояльності до режиму. Наприклад, такі формальні речі, як нацистське привітання або георгіївська стрічка призводять до серйозного внутрішнього конфлікту. Якщо людина не розділяє офіційну доктрину режиму, зовні солідаризуючись з тим, що їй огидно, вона відчуває внутрішні протиріччя і поступово втрачає повагу до себе.

Саме тому в кримськотатарських класах від дітей вимагають писати твори на тему "Чому я люблю Росію". У промовах кримських чиновників звучать постійні приниження кримськотатарського народу. Так, зовсім недавно Сергій Аксьонов дозволив собі висловлювання про те, що в 1783 році Російська імперія вже "звільняла Крим, демонтувавши Кримськотатарське Ханство - державу-паразита". Що відчувають люди, які змушені мовчки слухати цю маячню? Або агресію, яка не може знайти виходу, або презирство до себе через бездіяльність. "Цілісність особистості визначається відповідністю її вчинків переконанням", - пише Бруно Беттельгейм. Тому для збереження цілісності, особистість погоджується на те, що ще вчора було для неї неприпустимим. Вона або переймається ідеологією, або бреше і зневажає себе.

Ще одна технологія - введення колективної відповідальності, взаємовиключних правил, покарання не за проступок, а заради зганяння злості. Так жорстокість правоохоронців щодо випадкових людей, прояв безпричинного садизму - все це покликане показати особистості, що від неї нічого не залежить. Більше того, сама вона залежить від волі і милості представника влади. Якщо згадати, з яким запалом російське керівництво кидається на захист кожного покидька в погонах, стає зрозуміло, що це технологія підпорядкування мас, а не проста лояльність до близьких по духу мерзотників.

Показовою є робота системи з групами. Тут тоталітарна система прагне зруйнувати міжособистісні зв'язки, посіяти недовіру, позбавити суспільство здатності чинити опір. Так проти неідеологічних спільнот - лікарів, вчителів, танцюристів - відкриваються кримінальні справи.

Досить згадати, як у 1937 році німецькі танцюристи масово відмовлялися від своєї професії, що "ганьбить честь арійця". Те ж саме відбувається сьогодні з кримськими підприємцями, чиї торгові площі зносять без пояснень, або художниками, яких женуть із набережних в розпал курортного сезону. Їх знищують як спільноту, об'єднану спільними інтересами. Адже в тоталітарній системі можлива тільки одна спільність - мас і вождя.

Для того, щоб особистість ніде не почувалася безпеці, впроваджується обов'язок доносу. Дітей переконують стежити за батьками, а колег - писати анонімки один на одного. Тут як історичний приклад можна навести відому справу "шептунів". Тобто тих німців, хто був відправлений до концтабору лише за те, що шепочеться на кухні. Все це вже відбувається в Криму.

До ідеологічних груп застосовують метод "випадкового арешту". Для цього лідерів, які відкрито виступають проти режиму, можуть залишити на волі або заарештувати, але утримувати у відносній безпеці. При цьому будь-хто, тільки запідозрений у симпатіях до них, може бути схоплений і демонстративно покараний. Випадкова вибірка позбавляє людину, що належить до групи, впевненості у своєму майбутньому. Через це люди змушені проявляти підвищену лояльність і служити режиму "на випередження". Сьогодні цю технологію можна на власні очі спостерігати у "справі 26 лютого". Видворивши з Криму лідерів Меджлісу Мустафу Джемілєва та Рефата Чубарова, окупаційна влада кинули до в'язниці Ахтема Чийгоза - заступника голови Меджлісу. Його звинувачують у "змові з невстановленими особами з числа керівництва Меджлісу з метою організації масових заворушень".

Разом з Чийгозом були заарештовані абсолютно випадкові молоді люди з числа кримських татар. Деякі з них пішли на угоду зі слідством, повністю визнавши свою провину. А деякі, такі як Мустафа Дегерменджі, Алі Асанов, продовжують заперечувати всі звинувачення і не дають свідчень. Вже сьогодні можна почути звинувачення лідерів в тому, що вони "використовують наївних хлопців у своїх політичних цілях", про те, що вони "втекли в Україну і перебувають у безпеці". Завдання окупантів - змусити кримських татар відмовитися від їхньої політичної і національної суб'єктності і розчинитися в аморфному російському народі.

Тоталітарна система завжди прагне змусити людей робити вигляд, що вони нічого не бачать і не чують, змусити їх переступити останню внутрішню межу. Система не ховає свою аморальність. Але, щоразу демонструючи свій злочинний характер, вона змушує людину відвернутися, пройти повз, зробити заради виживання щось таке, з чим потім неможливо жити. Беттельгейм наводить таку історію.

Одного разу есесівець звернув увагу на двох ув'язнених, які недостатньо старанно працювали. Він змусив їх лягти в брудну канаву, підкликав ув'язненого поляка з сусідньої бригади і наказав закопати тих, хто впав у немилість, живцем. Поляк відмовився. Есесівець почав його бити, але поляк продовжував відмовлятися. Тоді наглядач наказав їм помінятися місцями, і ті двоє отримали наказ закопати поляка. Коли поляка майже закопали, есесівець наказав їм зупинитися, викопати його назад, а потім знову самим лягти в канаву. І знову наказав поляку їх закопати. Цього разу він підкорився.

Коли після кожного обшуку або арешту в Криму російська пропаганда запускає інформаційні хвилі про те, як Україна нічого не робить для кримчан, або коли тут, у вільній Україні, ми чуємо про недостатньо патріотичних переселенців, дивимося відео про жителів окупованих територій, які ненавидять все українське, ми піддаємося впливу саме цієї технології. Нас розділяють і примушують до помсти, до боротьби всіх проти всіх, до переходу тієї останньої межі, за якою більше немає спільності.

Щоб залишитися людиною, нехай приниженою і деградованою, особистості треба весь час усвідомлювати, що з нею робить режим і де проходить та межа, через яку вже немає вороття. "Якщо ти вижив ціною переходу за цю межу, то будеш продовжувати життя, що втратило будь-який сенс", - говорить психоаналітик, який сам пережив концтабір. В результаті всіх заходів із підпорядкування особистість розчиняється у слухняній масі. Людина припиняє діяти з власної волі, приймати самостійні морально-ціннісні рішення.

Мораль, моральність - все це повністю належить тоталітарній системі. Саме вона вирішує, що добре, а що погано. Люди, які зазнали зламу страхом і терором, відкидають будь-яку спробу осмислити власну поведінку, приходять у такий душевний стан, коли вони можуть прийняти все, що завгодно.

Читайте також: Оккупированный Крым превращается в рассадник контрабанды

Для того, щоб описати, як змінилося кримське співтовариство після того, як до нього застосовувалися настільки витончені і жорстокі методи контролю свідомості, наведу слова Беттельхейма: "Ув'язнені, які засвоїли думку, що постійно вселялася СС, що їм нема на що сподіватися, повірили, що вони ніяк не можуть впливати на своє становище, - такі ув'язнені ставали, в буквальному сенсі, ходячими трупами". Якщо ми подивимося уважно, то зрозуміємо, що сьогоднішній Крим - це дві різні спільноти. Одні - ув'язнені, яких просто зараз перемелює путінська людинодробарка, а інші - ті, хто вже відвернувся і не бачить того, що відбувається навколо.

Для нас сьогодні повинен мати значення той факт, що проти наших співгромадян застосовуються тоталітарні методи ломки свідомості. І поки ми не деокупуємо Крим, поки не випустимо своїх співвітчизників на свободу з кримського гетто, ми не маємо права ні на хвилину припиняти свою боротьбу за них.