Людське середовище є іманентно конфліктогенним. Протиріччя, суперечки та навіть конфлікти є не лише притаманними рисами людських стосунків - вони є рушіями прогресу. Так влаштована наша свідомість: кожну проблему ми намагаємося обернути на ресурс нашого розвитку.

Методи розв'язання та способи реалізації конфліктів залежать від рівня розвитку суспільства, зокрема розвитку його комунікацій, в кожен окремий проміжок часу. Саме цим визначається ймовірність виникнення збройного конфлікту та набор інструментів, за допомогою яких він буде вестися. В окремих випадках конфлікти призводять до фатальних шоків, несумісних з розвитком окремих суспільств та держав.

Традиційна теорія воєнних конфліктів описує випадки, які ми спостерігаємо в останні приблизно 250-300 років, а систематичний опис і аналіз перебігу яких маємо з другої половини XVIII століття. Це переважно міждержавні конфлікти, попередню теорію яких виклав ще Карл фон Клаузевіц в 1832.

Читайте також: Ми зараз наодинці проти цілого світу - Дацюк

З того часу багато що змінилося - як у військово-технічних показниках, так і в соціальному вимірі. Це не могло не відбитися на природі і характері конфліктів. Те, що ми спостерігаємо зараз, має описуватися іншим чином і потребує для свого розв'язання інших методів і інструментів, ніж традиційні конфлікти.

Зокрема, зростання потужності і ефективності зброї зробило традиційні, так звані симетричні конфлікти дуже небезпечними для сторін - перемога в них стає або дуже дорогою, або неможливою. Тому практика несиметричних конфліктів, в тому числі із застосуванням гібридних інструментів активно поширюється протягом останніх 35-40 років.

Наша війна є черговою ланкою цього кривавого всесвітнього ланцюга асиметричних конфліктів із застосуванням гібридних інструментів.

У сучасній західній військовій та соціальній аналітиці вже до 2010-2012 був накопичений значний обсяг матеріалів про конфлікти такого роду. Наш кейс дозволив отримати нові важливі і цікаві дані, доповнити існуючі моделі, зробити нові узагальнення. Нам сьогодні варто, як мінімум, бути в курсі сучасних світових уявлень.

Можна впевнено стверджувати, що поширення асиметричних конфліктів із застосуванням гібридних інструментів впливу є природною еволюцію методів ведення війн. Воно пов'язано із технологічним розвитком людства і процесами глобалізації. Цей розвиток визначає військово-технічні і технологічні рушії конфліктів нового типу.

Глобалізація відіграє тут ключову роль: конфлікти нового типу виникають в тих випадках, де державне регулювання значно ослаблюється на користь глобальних інструментів управління, внаслідок відкриття національного середовища (інформаційного, економічного) до решти світу.

В умовах послаблення центральної влади втрачається можливість розрізнити внутрішнє і зовнішнє, державне і недержавне, і таким чином, визначити джерело насильства. Це, в окремих випадках, може призвести до розмиття поняття державної монополії на насильство. Це розмиття відбувається як «зверху» - через глобалізацію державних інститутів та об'єктивне (і в багатьох випадках бажане) послаблення ролі і інструментів держави, так і «знизу» - через виникнення приватних збройних формувань, підпорядкованих національним і глобальним корпораціям.

Таким чином, істотно розмивається - іноді до повного руйнування - різниця між державними і недержавними інституціями, громадським та приватним, зовнішньою і внутрішньою політикою, економічною і політичною діяльністю, а в деяких випадках, навіть між війною і миром. Таким чином формуються соціально-економічні чинники конфліктів нового типу.

Водночас, існують соціокультурні і соціально-психологічні чинники небезпеки конфліктів нового типу. З точки зору суспільного сприйняття можна зазначити, що в описаних умовах руйнуються бінарні відмінності, що дозволяють визначати і розрізнювати причини і наслідки насильства.

Це відбувається на тлі поступової зміни суспільного політичного дискурсу, коли ідеологію поступово змінила політика ідентичності. Сама по собі політика ідентичності як відображення властивості групової приналежності, тяглости та постійної спадкоємності особистості, могла б бути цілком нейтральною. Але в руках правлячого класу, якій у своїх корпоративних інтересах перетворив політику, як науку управління - на політтехнологію, як мистецтво шахраювання на виборах, «політика ідентичності» перетворилася на загрозу.

В рамках поширюваної зараз «політики ідентичності» члени кожної окремої групи відчувають себе перманентними жертвами ворожого середовища, і тому постійно вимагають ексклюзивного статусу, захисту від будь-якої критики і права вирішального голосу. Майже релігійна впевненість у власній правоті не залишає місця для конструктивного діалогу між прихильниками «політики ідентичності» в поточному її вигляді. Таким чином ми отримуємо черговий, потужний рушій конфліктів.

Саме так розвивається наш конфлікт. Детонатором стали події навколо групи «російськомовних», але сам воєнний конфлікт спалахнув навколо цілком штучно сконструйованої «донбаської ідентичності», а зараз тотожним інструментарієм активно просуваються права групи «справжніх патріотів» всупереч інтересам української політичної нації.

Отже, якщо традиційні війни точилися за геополітичні інтереси або з ідеологічних причин, то конфлікти нового типу переважно ведуться в ім'я ідентичності (етнічної, релігійної, племінної тощо). Варто ще раз зазначити, що політика ідентичності має іншу логіку ніж геополітика чи ідеологія. Мета полягає в тому, щоб отримати ексклюзивний захищений доступ до державного управління для конкретних груп (це можуть бути як місцеві , так і транснаціональні групи).

Крім того, виникнення політичної проблеми ідентичності в тому вигляді і контексті, що ми спостерігаємо зараз, також пов'язано з розвитком нових технологій, в першу чергу, комунікаційних, з урбанізацією та глобалізацією (міграцією як з села в місто, так і між країнами), а також з притаманною відкритому суспільству ерозією політичних ідеологій (які в багатьох випадках були ідеологіями державними, наприклад, комунізм, соціалізм або постколоніальний націоналізм).

З точки зору теорії конфліктів, найголовнішим є те, що найефективніше політика ідентичності може бути побудована саме через конфлікт, бажано - збройний. Таким чином, виникає парадоксальний на перший погляд феномен: політична мобілізація навколо ідентичності може розглядатися радше як мета війни нового типу, ніж її знаряддя, як це було в традиційних війнах. Нерозуміння цього феномену породжує загрозу нескінченої війни.

Спроби протистояти цим об'єктивним глобальним процесам, що є рушійними силами новітніх конфліктів, через відмову від застосування нових технологій і намагання замкнутися у власному середовищі є неадекватною відповіддю на виклик. Це призведе до деградації і поразки. Відповідь полягає у специфічному, проблемно-орієнтованому розвитку технологій і комунікацій, подальшому розширенні комунікативного простору і вдосконаленні моделей управління.

Читайте також: У чому суть нинішнього протистояння в Україні - думка

Так само нема сенсу гратися з термінологією. Антитерористичні операції є окремим випадком асиметричного воєнного конфлікту, отже, вимога «перейменувати АТО у війну» є емоційно зрозумілим, але беззмістовним закликом: це не призведе до точності визначень і термінологічної ясності, радше навпаки. Так само можна вимагати перейменувати чоловіків в людей - це буде зрозуміло, але безглуздо.

Сьогодні нам потрібно зрозуміти, що наша ситуація не є унікальною - такого роду конфлікти точаться в різних частинах світу вже кілька десятиліть в певними відмінностями. Нам потрібно розсудливо і спокійно накопичувати і аналізувати власний досвід, порівнювати його з наявним світовим досвідом, щоб по-перше, досягти внутрішнього консенсусу, а по-друге, виробити стратегію протистояння і перемоги. Коли в нас немає спільного бачення того, в чому має полягати наша перемога в умовах некласичного конфлікту, успіх нашого протистояння агресору є сумнівним.

Щоб мінімізувати конфлікт ми маємо не просто боротися з інструментами противника, а впливати на зворотні зв'язки, що формують самовідтворювані рушійні сили конфлікту. Для цього, зокрема, потрібно розуміти методи і цілі новітніх конфліктів.