Масову літературу читають 90% усіх людей, а 10% просто соромляться про це казати. З елітарною літературою ситуація кардинально інша: 10% її читають і несамовито цим хизуються, а 90% навіть не соромляться того, що про неї й не чули.

Належати до еліти завжди приємно, хоча поки що жоден дослідник не спромігся пояснити, що воно таке еліта й чи потрібна їй та література. Проте науковці ледь не одностайно торочать про несталість еліт, їхню циркуляцію та розподіл на творчу й політичну (останню італійський юрист Ґаетано Моска назвав "меншістю, яка править"). Цілком очевидно, як зазначав ще італійський економіст Вільфредо Парето в ХІХ столітті, що є клас (прошарок) тих, хто керує, і прошарок (клас) тих, ким керують, – відповідно еліта й маса. Французький соціолог П'єр Бурдьє додавав, що естетичний смак, врешті-решт, похідний від соціального класу. Тобто якщо ви нічого не чули про сучасну українську "королеву накладів" Сімону Вілар, то для соціолога це говорить більше про вас, аніж про неї, поминаючи дражливу тему мистецької вартості її творів. Російський письменник Віктор Пєлєвін сформулював це навіть точніше: "Ніщо так не виказує належності людини до нижчих класів суспільства, як здатність розумітися на дорогих годинниках й автомобілях".

Читайте також: Вірші єднають українців. Націю створює не борщ, а поети

Ніхто не ставить під сумнів існування масової літератури, проте як назвати її протилежність – питання відкрите: література invention (винахідливості), на відміну від convention (домовленості), автономна, справжня, висока, серйозна, елітарна, велика, якісна?

Українська масова література ненадовго розквітла в 20-ті роки минулого століття, діставши від деяких критиків назву "вагонної", а ось щодо нашої елітарної художньої творчості все не так просто. Нещодавнє опитування під час дискусійного обговорення у книгарні "Є" виявило дві провідні тенденції. Ті, хто називав елітарною нашу давню літературу (Лазаря Барановича чи Григорія Сковороду), не помиляються в тому, що тоді вся література загалом була елітарна, бо вміння читати визначало виключно вищий клас, а книжки були розкішшю, доступною прошарку обраних і грошовитих. А ті, хто називав такими Віктора Домонтовича, Валер'яна Підмогильного чи Оксану Забужко, напевно, ототожнюють літературу інтелектуальну й елітарну, хоча вони не завжди збігаються. Врешті, є два аспекти, за якими розрізняють літературу еліт і мас.

По-перше, кількісний, адже одна з ознак масової літератури – великий наклад, а прихильникам елітарної лишається тішити себе тим, що вони належать до секти покупців складної літератури, яка кепсько продається. І тут нерідко в дію вступає так зване демонстративне споживання, за економістом Торстейном Вебленом, коли поставити на свою полицю Джойса чи Пруста – це вже майже їх прочитати, маючи на меті принаймні вразити друзів самою наявністю в хаті цих авторів. Однак маркетингові стратегії завжди хочуть поєднати успіх серед мас із відчуттям власної елітарності, і в Росії вирішили бити з гармати одразу по двох зайцях, коли "Эксмо" започаткувало свою серію "Інтелектуальний бестселер", поєднавши непоєднуване, де перша частина словосполучення слугує певною планкою-застереженням для читача, а друга окреслює одвічну мрію видавництва відбити кошти, витрачені на книжку. Однак цього йому виявилося замало, і задля втіхи спраглих до показухи та понтів було започатковано серію "Index Librorum: інтелектуальна проза для обраних", де самі книжки мовби шепочуть: купи нас і відчуй себе не просто інтелектуалом, а ще й обраним, the best of the best.

Читайте також: Європа й українці: крізь терни європейського маскульту з... огірками!

По-друге, якісний аспект. Література еліт – це література насолоди, яка, за французьким структуралістом Роланом Бартом, виникає лише тоді, коли ми стикаємося з чимось геть новим, відчуваючи розгубленість і дискомфорт. Така художня творчість часто експериментальна, змушує переглянути історичні, культурні та психологічні основи, і насолода від неї значною мірою полягає в тому, що цю насолоду не можна пояснити та висловити. Натомість масова література дає нам задоволення, що ґрунтується на повторенні й упізнаванні готових схем, жанрів, дає змогу пограти за правилами, не пориваючи з культурними традиціями, проте й не даючи чогось якісно нового.

Цікаво, що саме поняття високої культури народилося у Вікторіанську добу. 1869 року його вперше використав англійський поет Метью Арнольд, сноб і педантичний інтелектуал, що з винятковим презирством ставився до ширнармас, зокрема до середнього класу, який називав "філістимлянами". А культура масова – це вже явище ХХ столітт я, яке 1941 року означив німецький філософ Макс Горкгаймер, одразу ж звинувативши її в нескінченному виробництві-відтворенні одного й того самого задля задурювання мас. Власне, на те література еліт та масліт і є антонімами, щоб ніколи не порозумітися і змушувати своїх шанувальників зневажливо одне на одного пирхати. Хоча завжди треба пам'ятати славнозвісний напис у Національному музеї Прадо: "Дбайливо ставтеся до того, що не розумієте, це може виявитися витвором мистецтва".

Максим НЕСТЕЛЄЄВ, "Тиждень"