Пішохідний міст в Ужгороді став місцем, де збираються вуличні музиканти, аби порадувати своєю віртуозною грою на різних інструментах заклопотаних городян.

Одним із «музичних» людей Ужгорода є 21-річний Вова Демчук, якого чи не щодня можна побачити у центрі міста за грою на гітарі.

Крім хорошої гри на своєму інструменті, хлопець приваблює ужгородців своєю неординарною зовнішністю. З-поміж багатьох юнаків Вову буде легко впізнати за його «хіпстерським» стилем одягу та туннелями у вухах.

Хлопець охоче поспілкувався із журналістом, розповів про своє захоплення гітарою, роботу касира та згадав про рідний Луганськ і переїзд до Ужгорода.

«Привіт! Мене звати Вова - розпочинає хлопець, відволікаючись від гри на своєму інструменті - Мені 21 рік, і я граю на гітарі. Це моє найбільше захоплення».

Читайте також: Лист із Луганська: "Спека, пилюка і гуманітарка"

Юнак каже, що захопився грою на гітарі, коли йому було 18:

«Все було так: хлопці у компанії грали, от і мені захотілось. Потримав у руках (гітару - авт.), спробував... Дуже сподобалось. Тоді почав тренуватися, і базові навички опанував десь за 2 місяці. Коли вже вийшов на більш-менш пристойний рівень, почав грати на вулиці для людей».

Вова каже, що заробіток від гри на вулиці залежить від багатьох факторів:

«Тут точно не вгадаєш. Буває по-різному. Все залежить від погоди, конкретного дня та й навіть настрою людей. Якщо ж брати в середньому, то вдається заробити 200-300 гривень. Знову ж таки, багато факторів на це впливає».

Своє захоплення, яке приносить невеликий заробіток, хлопець поєднує із основною роботою касира:

«На жаль, однією грою на гітарі на життя не заробиш, тому я працюю касиром».

Як виявилось, Вова - переселенець із Луганська. Війна та окупація міста змусили юнака шукати новий дім:

«Коли все почалось (війна на Сході України - авт.), батьки сказали, що мені треба переїжджати. Вони знали про Ужгород, адже працювали у прикордонній країні і порадили перебратися сюди. Я зі своєю дівчиною переїхав і задоволений. Місто красиве. Особливо вирізняється архітектура. Все виглядає, як у великих містах Європи».

Батьки хлопця все ж залишились у рідному Луганську:

«Вони не захотіли переїжджати. У них там все... Все, для чого вони важко працювали, тож вирішили залишитись».

За 3 роки війни Вова лише одного разу був вдома:

«Я приїхав, аби навідати усіх близьких. На перший погляд, місто таке саме, лише національна символіка змінилась. А насправді, там у всіх сенсах порожньо. Ті, хто у серці із Україною, у переважній більшості поїхали з міста...»

Читайте також: Лист з Луганська: радості немає ні в чому

Тема про рідний Луганськ є болючою для хлопця, тому повертаємось до «музичних» питань.

«Ужгородцям подобається моя гра. Але, звичайно, є й протилежні думки. Вони, в основному, лунають від чоловіків середніх років. Кажуть, щоб краще йшов на завод працювати. Заздрять, напевно (сміється - авт.).».

Вова зірок із небес не хапає, дивиться на світ очима реаліста:

«Я не можу сказати, що гра на гітарі - сенс мого життя, адже є важливіші речі. Однак, це захоплення, від якого я отримую неймовірне задоволення. Хочу, аби у майбутньому мою музику слухали і впізнавали».