Я все намагаюся збагнути, де й коли саме пройшов оцей вододіл одного "радянського народу", де в одній країні за "наших дітей б'ють" вийти вночі на вулиці, а в іншій – "не пускайте детей на митинги".

Зараз читаю думку людини мого віку. Наше покоління за студентських часів (десь 30 років тому) було протестним, так би мовити, електоратом як у Росії, так і в Україні.

Читайте також: Чому ми можемо ставити росіянам діагноз

Й от людина з Росії пише, що їм тоді було все одно проти чого протестувати, аби не сидіти на лекціях. Тепер увага! Їх кликав "воздух свободы" – снікерси, марси, рок-н-рол і терті джинси. Це п'янило голову, за це вони виходили. Проти зносу готелю "Англетер", наприклад (кількаденна акція на дві тисячі людей, студентів). Але зараз людина розчаровується в результатах тодішнього протесту – ми, мовляв, перемогли й отримали все, чого хотіли, а також на додачу те, проти чого тепер виходять на вулицю наші діти.

Симптоматично, що людина вважає, буцімто українська революція – це про мереживні трусики і ЄС.

Здається, ми ось-ось намацаємо момент істини. 30 років тому українське студенство не виходило ні за снікерси, ні за марси, ні за рок-н-рол і терті джинси. Це ніколи не стояло на порядку денному.

Читайте також: 26 років Революції на граніті: згадаймо наш перший Майдан

Український студентський протестний рух висував вимоги – непідписання союзного договору, повернення українських солдатів служити в Україну, перевибори до Верховну Раду, відставка голови Ради міністрів, націоналізація комуністичного майна. У нас була Революція на граніті.