Фейсбук, Петлюра і Скоропадський.

Ще з часів старших класів я ненавидів українську історію часів I-IV Універсалів. Мене заливала кров, коли читав про те, як усі ці петлюри- грушевські-скоропадські замість того, аби об'єднатися, нищили один одного, а в результаті програли всі.

Читайте також: Сто років боротьби за Україну: чи обійдемося нарешті без брому?

І лиш зовсім недавно спало на думку, що насправді все тоді розвивалося правильно. Бо народ, який не мав державності, мало того, що її отримав, так ще й із навантаженням у вигляді демократії. А демократія – це така штука, якій можна навчитися лише на власному досвіді.

От Україна і вчилась. Вона все правильно тоді робила. І якби її не захопили "східні брати" – то й вивчилась би. На жаль, захопили.

Зрозуміло, що, якби ми тоді запровадили в себе диктатуру, то відбилися би від "Харківсько-московської республіки", але я не впевнений,що ця диктатура не залишилася би до цього часу. І не знаю, чи я би хотів такої України.

А тепер до Фейсбуку. Думаю, що всі ці с̶р̶а̶ч̶і̶ дискусії, які ми зараз маємо, – це добре. Це теж сегмент навчання демократії. Люди бачать, що думають інші (ботів викреслюєм), розуміють, що життя, крім чорного і білого, має ще інші відтінки. І так міліметр за міліметром суспільство рухається. А воно таки рухається. Навіть за методом – крок назад – півтора вперед.

Колись один відомий чеський дисидент сказав мені: "Знаєш, чому в Празі була революція, а в СРСР – ні? Бо ми мали багато пивбарів, і там між собою спілкувались".

Читайте також: Не даймо сліпій ненависті запанувати над нами. Виклики для українського суспільства

Так що "сварітеся, брати мої"). У цьому є сенс. Бо після хорошої сварки дружба стає міцнішою. Гнітить, звичайно, що, як і сто років тому, в нас той самий зовнішній ворог. Але тепер ми з ним можемо помірятися навіть за демократії. Зрештою, Махно регулярно бив червоні загони.

P. S. Панове історики, яких багато серед моїх друзів – даруйте за емоцію журналіста).