Я погоджуюся з Олександром Шульманом, що розмови про Анну Ярославну -- це не смішно, а важливо. Намагання привласнити чужу історію ніколи не з'являється просто так, за цим завжди щось стоїть.

Читайте також: Все набагато складніше. Навіщо Путін у Парижі замахнувся на Ярослава Мудрого

Крок за кроком Кремль вибудовує для власного населення, для мешканців України та для світу свою версію історії. Схоже, вона матиме приблизно такий вигляд:

Киев – это русский город, мать городов русских, здесь правили русские князья, здесь русский дух, здесь Русью пахнет. Со временем столицу переместили в другое, лучшее место, и там вырос новый прекрасный город (ну, как Варшава круче Кракова, а Берлин круче Аахена, где была первая столица). Но враги (Запад) захватили древнюю столицу, сердце и основу нашей памяти, ключ нашей преемственности от Византии и, следовательно, Рима. Всякими манипуляциями западным врагам удалось внушить жителям древней столицы и окрестных земель, что они никакие не русичи (русские), а совсем другой народ. Для них даже придумали другой язык, искаженный и полонизированный, чтобы оторвать их от основной части народа. И люди поверили, а их вожди способствовали этому из корыстных побуждений – чтобы править самим на оторванной территории и получить свою печеньку от Запада. Они предали свой народ, как предают его и ныне.

Читайте також: Володимир Великий як символ нової Європі на Сході

І хоча я не вірю у значну ескалацію військових дій, але інформаційна, дипломатична, внутрішньополітична, семантична війна буде поглиблюватися. У цій війні ми видаємося надто слабкими. Бо це війна, а як хочеш перемогти у війні, то мусиш мати армію.