Європа під загрозою?

До цього ще десять років тому абсурдного запитання все більше почали повертатися з другої половини 2010 року. Вибори 2016 і 2017 років, а також референдум, через який став можливим Брекзит, продемонстрували зростання популізму на Заході. Сполучене Королівство вже більше не може носити свою назву, у Нідерландах ультраправі після виборів залишилися в  парламенті, в Австрії над націоналістами блискавично переміг кандидат від "зелених", у Німеччині прогресує антиміграційна політика разом із антиісламським рухом, а у Франції скептично ставляться до політичних думок інших західних європейців.

Як переможна дипломатична, соціально-економічна машина стала настільки іржавою, що довела себе до того моменту, коли їй загрожує розпад або, в кращому разі, повільна деінтеграція?

Наступне медичне діагностування ЄС заплановане на квітень і травень у Франції - історичного натхненника цієї спільноти. Дуже символічно. Наразі прогнози дуже стримані. Рейтингове агентство Moody's понизило Францію на одну позицію (AA2) через можливість Фрекзиту, якщо націоналісти або популісти "Національного фронту" виграють вибори.

Читайте також: У Вірменії понад 90% голосів на виборах отримали політичні сили, які орієнтуються Росію - експерт

Якщо подивитися уважніше на програми кандидатів у президенти - насправді, є чого хвилюватися. Офіційних прихильників Брекзиту по-французьки мало, але майже всі пропонують переглянути ідею ЄС (лише ліберал Еммануель Макрон заявляє, що він повністю задоволений зі стану речей). Із одинадцяти кандидатів вісім - дуже критичні і хочуть звільнити себе від економічних і соціальних обмежень, які ЄС накладає на країни-члени. Серед них - Франсуа Фійон, Жан-Люк Меланшон і Марін Ле Пен, які входять у п'ятірку потенційних переможців.

Європейський Союз вже не цікавить навіть Східноєвропейські держави - Болгарія і Молдова нещодавно обрали проросійських лідерів (Молдова, до речі, роками були в процесі приєднання до Євросоюзу). Найгірше - з'явилася гангрена. Найбільш важливі члени Союзу можуть вийти із нього, а одна із його економічних легень, Великобританія, вже почала процедуру виходу.

Щоб боротися із занепадом і знайти вихід із кризи, деякі зі "старих" країн зібралися на саміті у Версалі місяць тому. Німеччина, Франція, Іспанія та Італія виразили підтримку ідеї "Європи на різних швидкостях", яка має зменшити обмеження і норми, що накладалися на держави, дозволяючи їм розвиватися швидше чи повільніше - розвиватися індивідуально. Ця пропозиція ясно демонструє страх європейських лідерів перед поширенням євроскептичного популізму в Західній Європі.

У будь-якому разі вибори у Франції будуть зміною або ж навіть ключовим моментом для Євросоюзу в цілому. Троє із п'яти кандидатів не лише ставлять під питання існування ЄС, але водночас виступають за зміни умов співпраці чи зближення з Москвою. Якщо один із них виграє, тоді Європа, безсумнівно, ослабне ще більше, а Україна, як й інші держави, що межують із Росією на суходолі, будуть перейматися своєю безпекою.

Лідер націоналістів Марін Ле Пен нещодавно відвідувала Москву за офіційним запрошенням глави Комітету Держдуми РФ з міжнародних справ. Цей візит має стурбувати як Україну, так й інші держави, які стали мішенями експансіоністських планів Кремля. Після минулорічної поїздки до Криму, цей візит, за декілька тижнів до виборів, яскраво характеризує бачення Ле Пен міжнародних відносин на континенті. Переконана євроскептик, прихильниця виходу Франції з єврозони, Шенгену і загалом ЄС, лідерка "Національного фронту" - головна опора Володимира Путіна у Франції: "Я виступаю за розвиток відносин із Росією у контексті тривалої історії, яка об'єднує наші дві країни". Навіть більше, ніж кандидат від консерваторів Франсуа Фійон, навіть попри його тісні стосунки з російським президентом, які почалися за часів його прем'єрства. До речі, наразі його підозрюють в отриманні вигоди для свого бізнесу через контакти із російською владою.

Ідеологічний опонент цих двох кандидатів і їхній суперник у гонці за президентське крісло - Жан-Люк Меланшон, помірний комуніст, вважає, що Франція має зблизитися з Росією, тому що вона протистоїть із НАТО та США, які, на його думку, несуть відповідальність і беруть участь у більшості сучасних світових конфліктів. Але попри це він намагається відсторонити себе від  будь-яких зв'язків із Володимиром Путіним і його режимом. 

Читайте також: Чого нам не слід переймати в Заходу

Призвичаєний до ущипливості талановитий оратор, під час публічних дебатів у боротьбі за номінацію на найвищий пост у країні Меланшон говорив про Україну і Росію. Одне із речень його виступу, які не викликали жодної реакції як серед тих, хто стояв із ним на сцені, так і серед преси, створює однозначне уявлення про його бачення російсько-українського конфлікту і українців зокрема: "Вони - неонацисти". Коли його запитали, яку зовнішню політику він провадитиме і як будуватиме стосунки з Росією, якщо його оберуть, Меланшон у відповіді відкрито підняв питання визнання анексії Криму як  завершеного факту, щоб дати новий старт стосункам із Росією і збалансувати дипломатичні обміни. Крім того, він розмістив у Twitter мапу України із кордонами, на які, як він вважає, вона має право, зважаючи на етнічне і культурне походження людей, які тут проживають. В України, на його думку, потрібно відрізати Схід, аж до міста Дніпро, Південь - аж до Одеси і молдовсько-румунського кордону, а західну частину віддати Польщі і Угорщині. Таким чином дві третіх країни він вирішив забрати з-під українського суверенітету.

Тільки кандидати від соціалістів і лібералів виступають проти будь-якого зближення з Москвою і, навпаки, пропонують більш жорстку дипломатичну позицію щодо Росії. Це ті два кандидати, які пропонують продовжувати і збагачувати співробітництво Франції і Євросоюзу. Якщо ліберал Еммануель Макрон хоче продовжувати із поточною динамікою, його не насторожує шлях, яким йде Євросоюз, то кандидат від соціалістів Бенуа Амон, радикально налаштований проти соціал-демократії, хоче кинути виклик економічному лібералізму, який, за його словами, викликає недовіру у більшості населення.

Популізм та ідея зближення з Росією, які наразі набирають усе більшої популярності серед населення західноєвропейських країн, пов'язані з економічною кризою і кризою інституцій ЄС. Пересічні європейці не відчувають переваг Євросоюзу, тому що протягом останніх 15 років він зациклювався на розширенні своєї території. Але водночас не відбувалося значних зрушень у соціальній та економічній сферах. Економічна криза 2008 року продемонструвала слабкість економіки Євросоюзу і його нездатність захистити національні економіки.  У цей же час Путіну вдалося побудувати в Росії нову систему, яка повністю змінила ставлення міжнародної спільноти до РФ. Зі зруйнованої країни, яку після себе залишив Борис Єльцин, він створив потужний режим (незважаючи на те, що ми думаємо про способи, якими він цього досяг). Зневага до безпомічного ЄС, враження, що США через НАТО і деякі торговельні домовленості керує світом, -  ось що підштовхнуло зваблених популістськими промовами європейців відкрити обійми для Росії.

Прагнення ЄС до однорідності тепер, навпаки, викликає розділення, адже країни, з яких він складається, неоднорідні. Значні відмінності між соціальними й економічними системами нових країн-членів і держав, які склали його основу, а також юридичні зобов'язання до відкритого ринку і відкритих кордонів для торговців і робітників, створили внутрішню конкуренцію серед членів ЄС. Саме через те, що нові члени Євросоюзу мають більш гнучке трудове право і менш затратне виробництво, змусило "старі" країни руйнувати їхню соціальну систему, якщо вони хотіли залишатися конкурентоспроможними. Тепер через це Європейський Союз вважають винним у кризі безробіття в Західній Європі.

На жаль, фрацузько-німецька пара запізнилася із пропозицією "Європи на різних швидкостях". Лідерів євроскептиків і популістів вже давно спонсорує російська влада. Впродовж кількох років їх використовують для розповсюдження про необхідність співробітництва з Росією, тому що начебто європейська політична система помирає і їй потрібні радикальні зміни. Ще 5-10 років тому їхні промови мало кого зворушували, але економічна криза і неможливість її розв'язання, а також страх перед хвилею мігрантів із Близького Сходу, виснажили європейців. На цьому популісти і побудували свою кампанію - на ненависті і втомі.

І хоча ЄС справді потребує радикальних змін, але рішення, яке пропонують політики-демагоги, - зробити Росію, чия ідеологія повністю протилежна до західної дипломатії і гуманістичних цінностей, економічним, геополітичним і політичним партнером - несе загрозу не лише Європейському Союзу, але й усій Європі.