Будні Кремля. "Удмурт", "Світленький" і знову "Удмурт". Усе як по нотам. Внутрішня політика, зовнішня і знову внутрішня

Якщо спиратися на сповнений загадок та суцільних «білих плям» офіційно затверджений життєпис Путіна, то йому зараз 64 роки, а виконувачем обов'язків президента РФ він став у 47. Натомість Джордж Буш-старший у своїх 64 тільки починав президентську кар'єру, а Дональд Трамп і Рональд Рейган очолили країну в 70.

Тим не менше, такий удавано непереможний спортсмен, офіцер, археолог, орнітолог, а ще - знавець лелек, амурських тигрів, «дімонів» та покемонів - відчутно здає. Йому не сила виходити на люди, зустрічатися з іноземними гостями чи виступати на ТБ, то ж замість нього ці функції дедалі частіше виконують спеціально підібрані наймані працівники.

Щоправда, дотримуватися сформульованої ним ще у першому придворному літописі «Від першої особи. Розмови з Володимиром Путіним» КДБістської заповіді «діяти ніби як з-за рогу, аби вуха не стирчали, не дай Боже» в Кремлі з кожним роком стає все важче і важче, й у дублерів російського диктатора «стирчать» не лишень «вуха», а руки, пальці, щоки, зуби, ніс, форма голови тощо.

У цього збірного образу формально одного й того самого Путіна постійно змінюється міміка, жести, хода, стилістика, спосіб побудови речень, зникають знання з університетського курсу німецької мови або ж зафіксовані у кандидатській дисертації глибокі пізнання в галузі економіки.

Читайте також: Разные Путины - какой из них настоящий?

Причин тому декілька. Першою з них іде, певна річ, особливість панівного у сучасній РФ політитрежиму, де неорадянське одноосібне правління президента тісно переплелося з вимогами інформаційної доби, в зв'язку з чим обличчя «царя» (або когось портретно подібного до нього) має ніколи не сходити з екранів телевізорів, моніторів і планшетів, таким чином постійно перебуваючи в епіцентрі уваги кишенькових ЗМІ. Одній людині фізично потягти таке виснажливе навантаження складно, а з роками практично неможливо.

Рівно за два тижні, 26 березня, Путін святкуватиме 20 річницю свого працевлаштування в Адміністрації президента РФ. Тоді він за квотою ФСБ отримав посаду заступника керівника АП - начальника Головного контрольного управління. Працювати ж у президентському апараті у Москві майбутній господар Кремля розпочав ще у серпні 1996-го, коли почав допомагати керуючому справами Бориса Єльцина.

Увесь цей час маленькому, невпевненому у собі чоловічку треба було грати роль великого воєначальника, полководця, упокорювача олігархів та «терористів», реставратора СРСР, й відповідним чином виглядати, розмовляти, заявляти. Якби телевізійне зображення Путіна на тиждень-другий повністю зникло з ефіру - а такий час, до речі, ось-ось настане - від його 86% «рейтингу» не лишилося б і сліду. Особливо, якщо вихід на телебачення знову отримають нехай навіть і не опозиціонери, а лишень носії альтернативних точок зору з актуальних проблем.

Однак, з 1999 року російська система взаємин влади з народом побудована так, що інших, некерованих, не те, що на ефіри не пропускають, а відверто знищують у прямому сенсі того слова (Лебедь, Євдокимов, Березовський, Нємцов та інші), а повноваження з управління країною на інституційному рівні аж надмір сконцентровано в одних єдиних руках. Голові держави постійно треба бути на видноті. Тільки йому й нікому іншому. І, що у даному випадку принципово, він завжди має виглядати молодим, здоровим, сповненим енергії, сил і здоров'я. Цій людині не можна захворіти. Чи вмерти...

Також варто зважати на притаманну особисто Путіну, як фаховому співробітнику радянських каральних органів, параноїдальну маніакальність. Плюс - додайте сюди його власні комплекси, всю цю закритість, зашифрованість, плутанину з подружнім життя, постійну зміну імен і прізвищ у доньок та інші елементи гри в оперативне прикриття приватних сфер багаторічного шефа ФСБ.

Потребу в маскуванні зумовлюють й корупційні діяння чинного голови російської держави, його зв'язки зі своїми повіреними у неформальних комерційних справах різноманітними ковальчуками, тимченками, роттенбергами. Путінська родинна бізнес-імперія нараховує численні активи у багатьох країнах «старої Європи», не кажучи вже про «Сургутнафтогаз» та «Національну медіа-групу» (НМГ) в межах РФ.

На підставних осіб оформлено його частки у промислових та банківських гігантах цієї країни, не кажучи вже про такі здавна перевірені види чиновницького «бізнесу», як лобіювання інтересів особисто відданих і політично нейтральних олігархів усіх мастей чи погано прикрите поповнення власних рахунків коштом держбюджету.

Не можна виключати й ту обставину, що активне залучення двійників є вимогою лялькарів з політичної партії, яка спершу намалювала цій особі потрібну біографію, потім привела свою ляльку до влади, утримує цю владу насамперед у своїх, а вже потім у його інтересах, і... судячи з чималої кількості свідчень і дотичних ознак, наразі остаточно не визначилася, що далі робити як зі своєю іграшкою, так і з очолюваною ними країною.

Путін, точніше, сукупність тих видових та смислових ознак, котрі, зазвичай, прийнято іменувати «Путіним», є типовим продуктом цієї політпартії, її візитівкою, її знаком якості (щоправда, якості неймовірно демонічної, нелюдської і геть не людяної) та бойовим стягом. Й партія ця - не вкриті мохом історії маразматичні комуністи чи флюгери-пристосуванці з «Єдиної Росії», а чудово організована військово-політична комерційна корпорація провідних співробітників Ленінградського обласного управління КДБ, свого часу найчисленнішого та наймогутнішого в СРСР.

Сам Путін - то є, без перебільшення, звичайнісінька КДБшна підстава. То ж чого тоді дивуватися кільком технічним підставам замість підстави головної?

Анатомія підробки

Зліва на право - "Удмурт", "Світленький" та "Справжній". Різна форма та глибина очей, різні вуха, різний лоб. І навіть різний привкус: нижній, звичайний, верхній

Вперше різкі зміни у зовнішності гаранта прав та свобод людини і громадянина, рівно як і інших закріплених конституцією РФ чудових речей, у 2010-2012 роках зауважили спецслужби Великої Британії, США та Ізраїлю. Свої спостереження вони реалізували у циклі таблоїдних матеріалів, справжнім вінцем яких напередодні чергової Путінської «коронації» стала тепер вже хітова порівняльна фотопідбірка під назвою «Чи всі чотири Путіни підуть на інавгурацію?» «І тільки тоді, коли експерти доведуть, що у Кремлі перебуває лише один Путін і що він справжній - лише тоді можна казати про якусь інавгурацію», - наполягали автори матеріалу.

З кожним роком кількість фіксованих у медіа та кремлівській хроніці «путіних» змінювалася. Putin's boby doubles'ів було, щонайменше, четверо. Дехто нараховував семеро, а то й дев'ятеро екземплярів. Різнилися відповіді й на питання: а котрий з них - автентичний Путін?

На думку скептиків, оригінал на публіку вже давно не висовується, воліючи бачити замість себе виключно правдоподібну заміну. Йшлося і про смерть підполковника.

Однак, на наш погляд (і на цьому наголошують добре поінформовані західні аналітики), справжній Путін досі живий. І в межах відведеної йому реліктами Ленінградського облКДБ компетенції намагається ще на щось впливати. Навіть потрапляти до об'єктиву.

Проте, виокремити оригінал серед гарно вишколеного хору фальшивок, справді, не просто. Але можливо.

Основними критеріями розрізнення тих, кого зараз у РФ представляють «Путіним», станом на початок поточного 2017 року ми вважаємо а) колір очей; б) колір волосся; в) форма щік; г) рівень спрацьованості рук. При цьому критерії а) та б) варто в вважати умовними, а в) та г) - безумовними. Очі можна «пофарбувати» лінзами, для омолодження ж волосся застосувати косметику, але нічого з цього інструментарію не можна так просто застосувати у випадку зі щоками та руками.

Після 2010 року стомлений, окатий інтроверт та сангвінік раптом перетворюється на життєрадісне базікало (до слова, темперамент суб'єкта також можна вважати критерієм розрізнення; для нас він є не таким вже й умовним). Своєю чергою, противники версії з двійником(-ами) омолодження обличчя російського диктатора пояснили популярними серед знаменитостей «уколами молодості», що виготовляються на основі стовбурових клітин, закачуванням ботоксу та чудесами пластичної хірургії, а різке пожвавлення - бурхливим романом з Аліною Кабаєвою.

Що ж, існує й таке пояснення. Однак, чому ж тоді «молодий» Путін багато що не знає та «забуває»? Й у зв'язку з чим форма його обличчя, а також очей, зубів, межі волосяного покрову можуть ледь не щодня туди-й-назад змінюватися? Чим викликані подібні регулярні перевтілення?

Найточніші відповіді на всі ці принципові питання найкраще міг би дати сам Володимир Володимирович Путін, єдиний та неповторний. Сподіваємося, такий час невдовзі настане, і він, попри все, доживе до міжнародного трибуналу, де не сконає у камері як Слободан Мілошевич, а буде при тямі і на вимогу слідчих даватиме чіткі й однозначні пояснення.

Наразі ж за допомогою вищенаведених критеріїв ми нараховуємо трьох «Путіних»: 1) двох європеоїдних «старих» (назвемо їх так), світлого (1.1) й темнуватого (1.2); 2) одного монголоїдного «молодого». Під «старістю»/»молодістю» нами розуміється не паспортний вік, а зовнішній вигляд.

Читайте також: Вам говорили, на кого вы похожи?

Що ж до інших типажів, сформулюємо наш висновок так: якщо вони й існували у попередні роки, то тепер їх переведено в оперативний резерв. Або ж... ліквідовано. Принаймні, більшої кількості осіб, схожих на початкового Путіна, на сьогодні не виявлено.

«Молодий» Путін № 2, або як його ще іменують «Монгол» чи «Удмурт», має сірі очі, тоді як у президента РФ на відомій обкладинці Time виразно блакитний колір очей. І схожий він, радше, на фіна (дозволена до поширення історія про етнічне походження диктатора свідчить про його приналежність до етнічних вепсів), ніж на монгола. До того ж, руки у містера «Удмурта» великі й жилаві, а не малі та тендітні як у достеменного Путіна. Що властиво людям його професії.

Вітає жінок на 8 березня 2015 р. Це "Світленький"

А ось цей, як на нашу думку, "Справжній"

Для порівння. у 1991 р. Фрагмент інтерв'ю 39-річного заступника пітерського мера документалісту Ігореві Шадхану. Це він

«Світленький» (1.1), часто зустрічається з іноземними гостями, проводить засідання у Кремлі. Він же виступає з новорічними зверненнями. Натомість, оригінальний (1.2) до заїжджих делегацій виходить рідко. «Справжнього» майже не видно.

А ця обставина, враховуючи наведену вище логіку Путіна особисто та рідної йому партії з надр КДБ-ФСБ, вочевидь, може розглядатися як визначальна. Особливо, якщо врахувати інформацію про серйозні проблеми президента Росії зі здоров'ям. Слід не забувати й острах ВВП перед загрозою замаху, вірогідність котрого за умов постійних воєн зі сусідніми державами (Україна, Грузія), тліючих збройних конфліктів на Кавказі, погрози на адресу блоку НАТО й членів «ядерного клубу» видається не такою вже й малоймовірною.

Тут би хотілося наголосити: навіть у тому випадку, якщо ми помиляємося, й європейського типу індивіди (1.1) та (1.2) всього лишень одна й тама сама відредагована версія виключно однієї особи, навіть у цьому випадку все одно звідкись узявся «Удмурт». А це вже потребує пояснень.

"Удмурт" на Селігері. Зверніть увагу на руки

На КВК. Команда "Сміятися!"

Лялька "Президент" з комплектом ляльок для дорослих "Наречені" (18+) біля мавзолею Леніна

«Удмурт». Він - найпублічніший. Не надто освічений. У спілкуванні з Ангелою Меркель не знає німецької, взагалі, мало що знає. І ще менше розуміє. Здебільшого, зосереджений на масових заходах: мова про багатогодинні «гарячі» лінії (останнього разу, коли довелося розповідати про економічні досягнення путінізму, він розповідав про те, як «збільшилася завантаженість на транспорті»), молодіжні з'їзди у Селігері, виступ на стадіоні зі сльозами на очах під час вступу на третій президентський термін, зустріч на Красній площі з перевдягнутими у «наречених» співробітницями ескорт-сервісу тощо.

Щоправда, «Удмурта», трапляється, використовують для зустрічей з неоднозначними для Кремля зовнішньополітичними партнерами (Обамою, Ердоганом). Водночас (о, диво!), вже наступного разу з ними може зустрітися «Світленький». І так щоразу.

Кожен двійник - це, безумовно, особа з яскравими акторськими даними, досконалий майстер перевтілення й експромту. Але не більше.

Журналісти з кремлівського пулу постфактум писали: "Путін прибув до Києва у поганому настрої та з синцем". Однак, побачили вони лідера РФ тільки тоді як він вийшов на брифінг після обговорення за зачиненими дверима, тобто вже ПО ЗАВЕРШЕННЮ вірогідного "привітання" від Януковича.

Вони теж дають маху, й ще якого. Точніше, не так вони, ці абсолютно підконтрольні ляльки, як колегіальний орган ляльководів. Найгучніший прокол з імовірним двійником Путіна стався під час офіційних відвідин Києва на початку правління Януковича, рекордно короткотривалих та рекордно безрезультатних. Той, хто вдавав зі себе Путіна, хутко повернувся назад.

Перемовини в український столиці 27 жовтня 2010 року завершилися геть нічим, водночас, «Путін» на кадрах фотохроніки виглядав неприродно блідим, змореним і мав... здоровенний синець під лівим оком, тобто, у тому місці, куди завжди б'є праворукий. А про лютий норов «Тричі Несудимого» тодішнього українського президента та про у той чи інший спосіб травмованих ним персонажів в ті роки не розповідав хіба що лінивий. Чи зміг би Віктор Федорович підняти руку на реального ВВП? Навряд чи, а ось на «підставного» запросто.

Чоловік жив і правив, як відомо, суто «по понятіям».

Важливий момент: той «київський», нібито, «Путін» за нашою класифікацією підпадає під характеристики «Світленького». Закордонна політика, протокольна зйомка кремлівської метушні - це усе його парафія.

Тому не будемо виключати наступний варіант подій: Янукович знічев'я розгубився і найперше на свій манер «привітав» незнайомого йому гостя. Мовляв, хто такий, де Путін?... «Мені ж минулого разу іншого показували».

Щокастий живчик «Удмурт» явився політичному бомонду буквально за кілька місяців перед тим, то ж не дивно, що такий тонкий знавець кремлівський таємниць, як почесний лідер Партії регіонів, міг бути неприємно враженим.

Розмовляючі голови проти розмовляючої голови

Цих путіноїдів PR-служби Кремля, погодьтеся, можуть плодити до безкінечності, демонструючи широкому загалу щоразу свіже обличчя старого садиста не тільки до 64-х, а до 74, а там і 84 років.

Росія давно потребує докорінних перетворень. І завданням тамтешньої опозиції, якщо вона там справді є, й не так її, як справжніх, дієздатних українських патріотів є максимальне пришвидшення політичних перетворень всередині Російської Федерації. Нам здалося би вже відкривати другий фронт проти путінізму, фронт ідеологічний, контрпропагандистський, просвітницький.

Водночас, найактивніші учасники соціальних протестів у потерпаючій від санкцій воюючій державі (далекобійники, ошукані вкладники банків та забудовників, фермери Кубані) нарешті починають розуміти необхідність переходу від соціальних вимог до політичних, від «чолобитних царю-батюшці» до болючих Кремлю акцій громадської непокори, блокування роботи транспортної, фінансових та юридичних систем.

На 27 березня планується початок всеросійського страйку водіїв фур. Вони планують оголосити про недовіру Путіну як президенту. Про відставку, кажуть, йтиметься трохи згодом. У тому випадку, якщо ці заходити не допоможуть.

Розігрівають протестні настрої кандидати у керівники Росії «після Путіна». Й розігрівають точно так, як і працює рекламна машина Кремлівських веж: постійним домінування на екрані однієї персони. В режимі «праску увімкнеш, то й там Брежнєв виступає». Щовечора на YouTube збирає свою 100-тисячну аудиторію В'ячеслав Мальцев, 3-4 рази на місяць тішить новими «смаженими» фактами про фантастичні статки корупціонерів Олексій Навальний. У Навального, на відміну від свого старшого колеги, кількість переглядів може йти навіть на мільйони, проте автор «Поганих новин» впевнений, що свою стабільну кількість він може розглядати як категорію «якість».

По чверть мільйона набирає близький до лівих Дмитро Іванов, наймолодший з усіх трьох опозиційних taking head'ів. Цей взагалі особливо «не париться», а замість складного контенту основою своїх скетчів робить загальновідомі факти та дотепні жарти про «вату». І в кожному випадку ми знову маємо справу з розмовляючою головою. Раз за разом одне й саме обличчя, дуже рідкісні гості і... він.

Мабуть, у Росії інакше не можна. Ще не зрозуміють.