Ось ми обурюємося усіма цими дорнами, анілораками та іншою лободою. Але варто зрозуміти просту річ: їхня проросійська позиція диктується переважно елементарним бізнес-праґматизмом.

Вони – артисти, їхня робота – давати концерти. Більше вони нічого не вміють і не хочуть вміти. Вони хочуть співати й отримувати за це гроші.

Росія – найбільший у світі ринок збуту російськомовної творчості. Якби вони могли співати в США (значно більшому ринку) – так би й робили. Але в Америці російська мова масово нікому не потрібна (за винятком відносно мізерної совково-постсовкової російськомовної діаспори). І в Європі російськомовна творчість так само не потрібна.

Потрібна лише в Росії, і... у нас. Отже, звичка українців споживати російськомовне призводить до того, що в нашій країні з'являються російськомовні артисти. Чомусь вони не з'являються у Швеції чи Польщі. Просто в Швеції чи Польщі ніхто б масово не слухав/не дивився шведьську чи польську російськомовну музику, серіали, фільми, стендап-шоу тощо.

Читайте також: "Рідкісна мерзота. Презирство та бойкот", – українці про Івана Дорна

А у нас вони з'являються. І якщо вони виявляються якісними, вони закономірно дрейфують до більшого успіху, тобто до більшого ринку. Ринку Російської Федерації, де вони своєю російськомовною творчістю більше грошей зароблять.

А позаяк толерантність в Росії є дуже низькою, а політична анґажованість – тотальною, то ти не можеш співати в Росії, не підтримуючи російську політику й не сповідуючи російського бачення світу. Інакше тебе просто випруть з тамтешнього ринку, ще й геть неринковими методами (як свого часу зробили з тією ж Сердючкою лише за те, що комусь в Росії здалося, що замість "лаша тумбай" воно співає "Раша ґудбай!").

Отже, ще раз, як працює цей механізм:

- ми споживаємо російськомовне;

- цим ми самі створюємо середовище, в якому з'являються російськомовні артисти;

- найуспішніші з них передбачувано дрейфують в бік російського ринку, бо він є більшим;

- російська політика змушує їх сповідувати та/або транслювати проросійські (а отже -антиукраїнські) принципи та меседжі.

Як бачимо, ми самі винні в тому, що черговий український співак "виявився покидьком". Насправді він не "виявився" - ми самі його спродукували.

Ба, ми їх спродукували вже цілу купу! Отже це не є випадковістю, натомість це є закономірністю.

Читайте також: Чому російські "пєскови" рвуться в Україну на кінозйомки

Жодний проросійський Дорн не з'явився б в Україні, якби ми від початку не слухали його російськомовні волання під музику. Або ж з'явився б зовсім інший україномовний Дорн, і в Росії б він не гастролював – заробляв би аналогічні гроші тут. А отже не розповідав би в інтерв'ю про "старших та молодших братів", не проголошував би про "дружбу з Росією" зі сцени та не виправдовувався б перед російською пресою за футболку з Тризубом та фінансову підтримку АТО.

Але ж ми не звикли споживати українське. Українське не за походженням, а за сутністю, і перш за все за мовою творчості. Відповідно українське є (принаймні донедавна було) нерентабельним навіть в самій Україні, як це не дико звучить.

Бо це й справді нонсенс! В світі і в Європі є значно менші країни, де не лише існує, а й процвітає творчість відповідними мовами. І ніхто там не обзиває своє "неформатом". Адже навіть 5-10 млн населення може забезпечити процвітання достатній кількості національних артистів, за умови, якщо ці 5-10 млн виявлятимуть цікавість до них. І тому угорський артист розуміє, що його головна авдиторія – це угорці, а головний ринок – Угорщина. А отже, його серце й розум завжди належатиме саме Угорщині, навіть якщо він здобуде якусь популярність деінде.

Натомість російськомовний артист з України мріє про Росію й тамтешні гонорари, бо саме Росія є природньою "наступною сходинкою" для російськомовного артиста. А отже саме колективна Росія, а не колективна Україна, має над ним владу й прямо чи опосередковано диктує йому що казати в інтерв'ю, про що і де співати, які цінності транслювати тощо.

Таким чином, споживаючи російськомовне, ми, 45-мільйонний народ, самі власними грошима фінансуємо, ще й власними талантами спонсоруємо "русскій мір", а не наш український світ.

І саме від нас залежить, чи буде це продовжуватися й надалі. Якщо ми самі не слухатимемо, не дивитимемося, не читатимемо російське, воно у нас не буде з'являтися. Просто не буде стартового середовища для нього. А отже у майбутньому буде менше непорозумінь та розчарувань у наших справжніх українських кумирах. Українських по суті й за формою, а не формально-номінально.