Знайомство

Перший раз я закурив у піонертаборі, коли мені було 7 років. Цигаркою зі мною поділився старший брат, який вважався досвідченим курцем, - на той момент йому було 12. З першого разу не втягнувся, але в школі за малоліток взялися старшокласники - вони пригощали, ми закурювали і, зрозуміло, тут же закашлювались. Починалася копітка робота з передачі і сприйняття досвіду. Вони нам, наприклад, говорили: «Ну-ка, пацан, дим вдихни і спробуй прочитати вірш, не випускаючи диму з рота».

Вірш був простим:

Бабка піч затопила,

А дим не йшов.

Дід піч затопив

- Дим пішов.

У ті роки про шкоду куріння замислювалися небагато, антинікотинової пропаганди не було в принципі.

Закоханість

У 12 років я курив майже постійно, в 14 - пачку (20 сигарет) в день.

Одного разу вночі я вийшов на кухню покурити у відкрите навстіж вікно. На вулиці було дуже шумно, і я не чув, як з туалету вийшов батько. Він не став зволікати, й одразу ж вліпив мені ляпаса, після чого почав цілком миролюбну, ґрунтовну бесіду. Головна думка, яку він намагався до мене донести, - «обов'язково і дуже скоро настане день, коли ти не зможеш не палити». Мені це здавалося нереальним, я приндився і казав, що такого не буде ніколи, і що я, звичайно ж, кину, як тільки захочу.

Просто поки мені все подобалося, і сильно подобалося.

А батько добре знав, про що говорив, адже він почав палити в 17 років, коли в 1942 році потрапив у снайперське училище. На момент нашої розмови про шкоду куріння йому було 50, він вже пережив інфаркт, а згодом захворів на рак.

Постійні відносини

Я став ховатися, вдома більше не курив, але за його межами курив постійно і скрізь. І одного разу в три години ночі зрозумів, що батько мав рацію: прокинувшись, я побачив, що сигарет немає і заснути більше не зміг. Посеред ночі я пішов до таксистів, тобто, був готовий віддати від 3 до 5 рублів за пачку, в той час як в магазині «Ява» вони коштували 30 копійок. І це була вже чиста наркоманія, причому в 16 років.

Читайте також: Профилактика онкозаболеваний

В ті роки я курив жахливу гидоту: цигарки «Казбек», «Димок», «Герцеговину Флор». А ось моршанська «Прима» вважалася найкращою!

Пізніше в моє життя увійшли болгарські «БТ», «Родопі», «Стюардеса», які відрізнялися особливо кислим присмаком. Страшним шиком вважалося палити кубинські «Легерос» і «Портогас», хоча палити їх було неможливо з тієї простої причини, що в них клали бракований сигарний лист, а сигарний тютюн - дуже міцний, і його в принципі не вдихають. Навіть досвідчені курці і курці кашляли, але продовжували купувати і стріляти Ligeros з острова Свободи.

Про СНІД тоді ніхто не чув, тому бичками не гребували - підбирали, відривали фільтр і докурювали.

Пригадується улюблений піонерський табір ДКБФ «Червоні вітрила» (Двічі червонопрапорного Балтійського флоту). Так і бачу: починається зміна, ми заходимо в будівлю першого загону, і як тільки вожаті ховаються з виду, звичним рухом дістаємо з валіз і рюкзаків пачки цигарок (я - сигарети «Бородіно») і закидаємо їх на дах корпусу - знаємо, що скоро будуть шмонати, а без курива життя вже не уявляємо.

Зроблю ліричний відступ про те, що куріння було не єдиною згубною залежністю школярів. Коли я працював вихователем у таборі Вантажного автокомбінату №23, спостерігав таку драматичну сцену: починається зміна, у табір, супроводжувані вожатими (вони ж - водії автокомбінату), входять діти 14-15 років. Їх підводять до порожнього котловану (він же басейн глибиною від 2 до 5 метрів) і пропонують негайно почистити його. Чимало подивувавшись такої строковості, піонери кидають свої рюкзаки на землю і спускаються у брудний котлован. Вожаті тут же швидко дістають сходи назад і кидаються до дитячих рюкзаків.

Під лайливі вигуки з дна басейну у піонерів в той день було вилучено 120 пляшок горілки. Діти зрозуміли, що відпочинок не задався з самого початку. А вожаті, навпаки, сприймали відбирання алкоголю не тільки як виховну акцію, але і як трофей.

Суворі реалії піонерського літа 1982-го.

Шлюб

Йшли роки. Поступово я став палити по дві пачки, а з 40 до 50 років - і по три пачки на день. Я не курив тільки коли спав, але курив у ліжку, курив вдома і на роботі (у школі в тому числі). В кіно я міг встати і вийти покурити прямо під час сеансу, повернутися і додивитися фільм. Друзями я сприймався як тварина, що курить, а один художник-склодув відлив мій образ у вигляді скляної статуетки - я там з вусами, бородою і, звичайно, цигаркою між пальців. А що, круто!

Втім, не я один був завзятим курцем - палили усі довкола, хоча й не так фанатично. Існували ритуали (наприклад, дівчата не курили на ходу) і струнка, відпрацьована етика, як потрібно стріляти сигаретку. Той, хто стріляє, ні в якому разі не повинен був лізти в пачку своїми пальцями, щоб не зачепити інших сигарет, але і той, чия ця пачка, не міг витягнути сигарету сам. Тому курці вміли так клацнути по дну пачки, що сигарета як би сама вискакувала, причому саме на довжину фільтра. А якщо сигарета у тебе остання, ти мав законне право нікому її не віддавати. Втім, якщо той, хто стріляє, був людиною «за поняттями», то останню він і просити б не став.

За ці роки я не курив два рази. Перший - коли теща подарувала мені антинікотинову жуйку. Я 15 хвилин пожував, а потім викинув відразу всю упаковку і закурив. Я не боявся навіть онкології, вважаючи, що вже як-небудь протягну до смерті на знеболюючих. Але одного разу знайомий лікар розповів про таке захворювання як емфізема легенів, при якій людина захлинається власними легенями і ніякі знеболюючі вже не працюють. Курці - перші, хто знаходиться в групі ризику по емфіземі. Я так злякався, що не курив годину і сорок хвилин. Це і був другий раз відмови від куріння, починаючи з 14 років. Але після цього часу я закурив з новою силою, тому що рознервувався через навислою наді мною загрозою болісної смерті.

Читайте також: Паліть - на збагачення тютюнових магнатів, на їхні яхти й літаки

Коли я їхав до Ізраїлю на ПМЖ, брат (який так і палить все життя і не курив тільки два роки в армії) дав мені з собою десять блоків сигарет «Столичні». Вони вважалися гарними, дорогими, якісними. І ось, працюю я в полі, в кібуці SASA на Голанах, закурюю свої «Столичні» і бачу, що місцеві «селяни» підтягуються на димок з питанням: «Що за трава?» Тоді така реакція стала для мене загадкою. Але пізніше, коли «Столичні» скінчилися і я перейшов на найдешевші ізраїльські сигарети «Ноблес», зрозумів, що єдине, чим не пахли радянські сигарети, був тютюн. Вони могли віддавати кінським гноєм, городнім лопухом і диким полином, але тютюном там і не пахло. Тому-то «Столичні» здалися кибуцникам чим завгодно, але тільки не сигаретами.

В Ізраїлі я став палити скромніше з суто економічних причин. Але як тільки став заробляти, перше, що зробив, - перейшов на «Парламент».

Не пам'ятаю себе некурящим. Я ніколи не подорожував, якщо летіти до місця призначення потрібно було більше чотирьох годин - максимальний час, який я міг протриматися без сигарет. Законною справою було покурити до і після польоту, після ситного обіду, за читанням, переглядом фільму. Я не уявляв, як буду пити каву, розмовляти, засинати і прокидатися - не міг і не збирався робити все це без сигарет. Я любив сигарети і любив себе з сигаретою.

Пам'ятаю, був у Римі ранньою весною. Там не можна було курити в ресторанах, тому офіціантові доводилося одягати пальто, і виносити мій столик на тротуар. Я теж одягався і їв на вулиці - щоб палити. Сидів під дощем, як повний дебіл, і дивився, як люди в ресторані спокійно їдять в теплі і затишку, та ще й під музику. А мій ресторанний рахунок завжди починався з двох євро «за спецобслуговування».

Все це не пройшло даром - десять років тому у мене виявили ішемічну хворобу серця, була операція. Під час операції я палити не міг, зате з чистою совістю курив до неї (я ж хвилююся!), і з особливим кайфом - після.

Не кинув, а перестав

Приблизно шість років тому, без будь-яких видимих причин, я раптом виявив, що, насправді, я не люблю курити. Що у мене елементарна психологічна, психофізична, емоційна, хімічна, коротше, залежність. З цього моменту кожна сигарета відчувалася мною не як акт любові, а як вимушена поступка своїй залежності. Стало гидко.

Приблизно через місяць я перестав курити. Не кинув, а перестав. В чому різниця: коли перестаєш - ти робиш це відразу і тобі не сняться сигарети, ти не знижуєш їх кількість поступово, не перебуваєш у нервовому напруженні і не просиш сім'ю та друзів підтримати тебе в суворій боротьбі. Просто перестаєш. І я перестав після 37 років куріння, інтенсивність якого вже описав вище. Відтоді я шість років не курю, не хочу і не дратуюся, коли поруч курять інші.

Дорогі наркомани! Поки ви будете думати, що ваша залежність - це історія про любов, ви не кинете палити, а курити не кине вас. Поки куріння - чи не єдиний спосіб самоствердитися, самовиразитися і відчути себе вільним, невротичний роман з сигаретою буде тривати і вбивати.

Ще раз. Одна з причин, з якої я курив, скільки себе пам'ятаю, - курити я любив. Так мені здавалося. Досить довго. А чоловік ніколи не відмовиться від того, що любить.

Це як у будь-якої залежності - до пори до часу ти впевнений, що це любов. Ситуація змінюється саме в момент, коли усвідомлюєш, що просто залежний, хворий і слабкий.

Любов - це коли радість і задоволення, залежність - страхи, нерви і біль. Коли ви це зрозумієте - вас відпустить. Мене відпустило.