Завжди цікавив один делікатний момент. Усе наше старше покоління – найбільш релігійна частина населення – якихось 25 років тому жило в суспільстві войовничого атеїзму. Прості люди здебільшого все одно таємно хрестили дітей по конспіративних квартирах (більше данина традиції, ніж вірі), знали "Отче наш" і на споді серця вірили в бога.

Читайте також: Сон совєтської людини – жахливий і віщий

Але радянські кар'єристи мали публічно демонструвати ненависть до релігії, вони вивчали атеїзм в інститутах і писали про це дисертації. Причому це ж було не спокійно, порядком дискусії, а саме з надривом і ненавистю.

Зараз вони з не меншим надривом дотримуються загальноприйнятих релігійних обрядів, вони всі між собою куми – й ці зв'язки не менш непорушні, ніж зв'язки між членами Якудзи.

Читайте також: Фундамент для пам'ятника: як громадянському суспільству постати на руїнах колгоспу

Тому запитання: скільки часу пішло би на те, щоб перекувати їх назад в атеїзм, якби це раптом знову стало мейнстримом? Чи опиралися б вони? І відповідно – чи стільки ж часу й зусиль пішло би на прищеплення іншої релігії? Особисто мене ці роздуми трохи лякають).