Статут ООН, стаття 94:

1. Кожен Член Організації зобов'язується виконати рішення Міжнародного Суду по тій справі, в якій він є стороною.

2. У випадку, якщо якась сторона у справі не виконає зобов'язання, покладене на неї рішенням Суду, інша сторона може звернутися в Раду Безпеки, що може, якщо визнає це за необхідне, надати рекомендації або ухвалити рішення про вжиття заходів для приведення рішення у виконання.

Тобто, якщо навіть Україна виграє справу проти Росії, і Росія рішення не виконає, то єдине, що нам залишиться, – вертатися до Радбезу ООН, де у Росія має право вето.

При цьому Радбез не зобов'язаний забезпечувати виконання рішень суду. Він може лише робити те, що "вважає за потрібне". Або не робити нічого. Себто займатися звичними для Радбезу справами.

Тобто ми витрачаємо десь роки чотири, щоб повернутися до Радбезу, де все і починалося. Трагікомедія.

Читайте також: Суд у Гаазі: 3:1 на користь України

І ще щодо судів. Ще в юному віці, розпочавши свій трудовий шлях, я зрозумів просту істину. Працювати можна:

– на результат;

– на "папку з папірцями".

Щодо результату все зрозуміло. Але часто бувають ситуації, коли тобі доручають зробити щось, чого зробити не можна, але про це ти не можеш сказати або тебе просто не слухають.

Тоді ти заводиш товсту папку-швидкозшивач і починаєш наповнювати її папірцями. Різні надіслані запити, відповіді, таблиці, "аналітика" тощо. Коли тебе питають про роботу – ти показуєш папку. А далі – як вийде. Або керівництво зміниться, або завдання, або сам десь "подінешся".

В українського уряду в питанні відстоювання територіальної цілісності та суверенітету України особисто я бачу типову "роботу на папку". "Як ми нічого не робимо? Ми аж у суд ООН звернулися, чекаємо, там питання дуже довго розглядають". І все це подається як правдиве вирішення проблеми. Хоча реально – це банальне затягування часу, в очікуванні, що або урядовці зміняться, або світова політична ситуація...

Хоча це, звісно, не означає, що судами можна нехтувати. Якщо є суди, і є країни, де їх рішення чогось значать, – до них не зайвим є звертатися. Просто від них не слід очікувати чогось надзвичайного. Максимум – грошової компенсації дуже невеликої частини видатків України.

Читайте також: Рішення в Гаазі: які помилки має врахувати Україна

Для цього треба вивчити конкретні історії судів проти Росії. Наприклад, у 1990-ті роки швейцарська компанія Noga "кошмарила" росіян за неоплачені поставки продовольства. Арештовувала власність (аж до картин та літаків) тощо.

Алгоритм їх дій був дуже простий. Вони подавали позови до національних європейських судів, а потім домагалися їх виконання у кожній конкретній країні.

Відповідно, й алгоритм дій України теж простий. Подавати позови до судів Люксембургу, Британїї, Стокгольмського арбітражу від імені конкретних компаній, які зазнали конкретних втрат від російської агресії, вигравати процеси, "кошмарити" росіян у Європі.

Все. Але питання припинення війни, виведення російських військ та відновлення суверенітету буде вирішуватися лише завдяки політичним чинникам, а аж ніяк не юридичним.