Останні тривожні новини з Туреччини змусили аналітиків і політичних коментаторів розказувати про фальсифікації, утиски свободи слова, напругу між Анкарою й Євросоюзом, тренд на самоізоляцію (від Путіна до Трампа), але, як на мене, всі ці аспекти не достатньо точно пояснюють події, що відбуваються в країні за Босфором.

Адже все, що робить Ердоган, почалося не з обрання Трампа і навіть не з початку війни в Сирії, - коріння цих процесів сягають у минулі десятиліття. І залежать не тільки від особливостей ментальності турків, Ататюрка і його світської держави, відродження ісламістів і тиску провінційної глибинки на сучасні мегаполіси. Передусім йдеться про особливий психологічний клімат, що склався в Туреччині, яка була острівцем успішності посеред моря проблем.

Читайте також: Туреччина опинилась за півкроку до ісламістської диктатури

Отож, саме неймовірні успіхи Туреччини останніх двох десятиліть, перш за все економічний підйом, який можна назвати ривком, дозволяють сьогодні туркам замислитися про самоізоляцію. Економіка розвивалася настільки потужно, люди багатіли так швидко, а інфраструктура мовби виростала на очах, що в якийсь момент частина суспільства утвердилася в думці про постійність цього процесу. Мовляв, не треба нам ніякої євроінтеграції (адже за останні півстоліття ЄС так і не підпустив Туреччину навіть на поріг), ми й без гонорових брюсельських чиновників незлецьки живемо. Без цих успішних років не було б ані Ердогана, ані масової (хто б що не казав) підтримки його політики.

І це нескладно зрозуміти, адже в той самий час, коли Туреччина процвітала, навколо країни ширився жах і хаос воєн, тероризму і повстань. Гляньте на карту: довкола Туреччини суцільна гаряча смуга - Ізраїль і Палестина, Сирія, Ірак, Вірменія й Азербайджан, Грузія й Росія, Росія й Україна... В Анкарі недаремно бояться, що вогонь бунтів і громадянських воєн, чи навіть світової, глобальної війни може перекинутися й на їхню - наразі щасливу й заможну - державу. Додайте до цього безкінечну валку біженців з усіх цих країн, а також найбільшу внутрішню проблему - курдський народ, який давно прагне і бореться за свою незалежність.

Читайте також: Усі спроби оголосити "кінець турецької демократії" смішні - Пекар

У цьому світлі бажання самоізоляції (а згортання демократії й псування стосунків з західним світом - якраз і є дорогою до цього) виглядає природним і навіть логічним. Втім, залишається одне «але», яке може знищити Туреччину зсередини. Ердоган вважає, що понад століття тому помилкою було йти на поступки молодотурків, треба було натомість укріплювати Османську імперію авторитарною владою.

Це він намагається зробити нині. Забуваючи, що Османська імперія саме тому разюче відстала від Заходу, стала по суті «хворим чоловіком» Європи, невдахою, що втрачає всі колонії, бо до краху її привів авторитаризм і відсутність реформ.

Молодотурки з'явилися запізно, а їхні вимоги були заслабкими, щоб врятувати державу. Тож історія підказувала Ердогану інший урок - рішучі реформи й відхід від ісламського фундаменталізму (яке може породити ІДІЛ), але, як бачимо, не лише українці люблять і вміють наступати на граблі...