"Його б'ють хвилі, а він не тоне"...

При всій нашій зацікавленості виборами у Франції, що похвально (скільки б експертів не було))), і важливості для нас їх кінцевого результату, але місцями ми говоримо про Макрона значно більше, аніж самі французи), особливо не закидуючись, що саме він обіцяє. "Не проросійський? Вже добре". І це теж правда.

Проте все ж звернув би увагу на декілька важливих деталей:

Читайте также: Если во Франции придет ко власти выкормыш Путина, долго ли ЕС просуществует?

1. Макрон, при всьому його зовнішньому шармі, не був найбільш вигідним для Києва кандидатом (яким був, на мій погляд, "республіканець" Жюппе), але традиційні французькі праві обрали Фійона (що зрештою стало великою помилкою), тому доводиться любити з тих, хто є, а не сумувати про "якби ж".

2. Головний результат виборів - програш традиційних правих і лівих. Саме це найбільш значимий тектонічний зсув у французькій політиці. На секундочку, вперше більш ніж за півстоліття ні "республіканці", ні "соціалісти" не мають свого представника в другому турі.

Друге (а не перше) місце Ле Пен хоч і поразка, але свої відсотки (плюс-мінус) подруга Путіна все ж взяла.

Їй не звикати виступати в ролі страшилки для цивілізаційного курсу Франції, що не заважає з року в рік утримувати стабільні позиції.

3. Ле Пен програє соціологію другого туру вчисту (з першим, як бачимо, трампфейлу французькі соціологи уникли), і тут стає питання мобілізації електорату противників Марін.

Третій кандидат (Фійон) свій голос вже віддав за Макрона, до чого закликали і "соціалісти". Макрону, звісно, ця підтримка допоможе, але враховуючи,що він позиціонує себе як позасистемний кандидат, то дистанціюватися доведеться, що може й аукнутись на парламентських виборах,які будуть вже в червні.

4. Саме з огляду на парламентські перспективи (Франція все ж президентсько-парламентська республіка), поки мовчить четвертий кандидат - лівий радикал Жан-Люк Меланшон, який на куражі в квітні влетів у четвірку.

5. На Меланшоні зупинюсь окремо, оскільки саме загальна підтримка його і Ле Пен є більш ніж тривожною. На двох, радикали-євроскептики зліва і справа набрали аж 41%, що з огляду на спроби ще й "республіканців" грати на полі ультраправих, має трохи збити запал французьких єврооптимістів.

6. Разом з тим, слід також відзначити, що свою основну підтримку Ле Пен отримала в сільській місцевості, взявши, до прикладу, в Парижі лише...5%.

Чи варто розповідати, що без великих міст вибори хоч і виграються, але майже ніколи не приводять до прогресу, консервуючи держави у "власному соку" аж до бродіння.

7. На даний момент Брюсель, а в першу чергу, Берлін можуть видихнути. Макрон не приховує прихильності до німецьких сусідів і до єврокурсу, що, до речі, вигідно й Україні, оскільки при відсутності альтернативної євроінтеграційної стратегії в Києва (і що ми будемо робити після безвізу?)), чим стабільніше, тим краще.

8. Тим не менше, ризики для України перш за все полягають в тому, що Макрон в своїй програмі спробував вгодити як правим, так і лівим, обіцяючи і зниження податків, і зарплати, і збільшення оборонного бюджету, і боротьбу з тероризмом.

Власне, саме через складність приготування з таким різносмаковим набором інгредієнтів адекватного борщу в одній каструлі, зовнішня політика на перших порах навряд буде пріоритетом.

9. Зовнішня політика Макрона,який досить довго намагався взагалі утримуватись від геополітичних розкладів, тема взагалі окрема.

Якби нам не хотілось, але порядок денний Парижу при Макроні перш за все буде звернений на ЄС, Близький Схід (з огляду на проблему мігрантів в тому числі), євроатлантичну візію (до якої місцями схильний Макрон), і Росію.

Так, саме Росію, і лише в цьому контексті випливе питання України, а не навпаки.

Бонус для нас, що тут першу скрипку може на себе знову взяти Німеччина, що було б для нас найбільш оптимальним варіантом.

Сподівання також, що для французького бізнесу якісь плюшки Макрон все ж вигадає, тоді й скорбних речей про "згубність" санкцій буде меншою.

До речі, з огляду на лунаючі ідеї спробувати залишити Франсуа Олланда в "нормандському форматі", радив би думати ширше, аніж, "він же непогано впорався наче". У врегулюванні конфлікту мають брати участь реальні лідери країн з реальною владою в руках, а після 7 травня він її втрачає.

Читайте также: Европа протрезвела 

10. Насамкінець, ці вибори вказують, що Франція реально знаходиться за крок до радикальної катастрофи, якої поки що вдається "на жилах" уникнути.

У битві світоглядів поки перемагає європейська тверезість, але наркотичний запах радикалізму у повітрі не лише відчувається, а просто зашкалює, тому Макрону точно нема в чому особливо заздрити. Як прихильникам, так і опонентам. Буде триндєц як складно. А це ж ще навіть не початок.