Україна домоглась відставки президента Парламентської асамблеї Ради Європи Педро Аграмунта. Новина звучить надто гарно, щоб бути правдою. Але вона є правдою. Якби українська делегація у Страсбурзі не поставила питання ребром про схожі на корупційні зв'язки іспанського політика з Росією, які цього разу вилились у його таємний від європейських (і рідних іспанських) очей політ у Сирію на російському літаку і зустріч там з Асадом, то Аграмунт і далі очолював би ПАРЄ і паралельно взаємодіяв із Росією.

Адже політ у Сирію і зустріч з Асадом, яку російські канали подали як підтримку сирійського диктатора, - далеко не перший скандал, у якому був замішаний Аграмунт. Ті, хто стежить за політичними реаліями в різних європейських країнах, давно не дивуються тому, що російські гроші стали дуже непоганим - і в багатьох випадках цілком легальним - джерелом додаткового доходу політиків. І, відповідно, стимулом для поширення політики Путіна.  

Учорашнє рішення Аграмунта про відставку довело: Рада Європи - чи не єдиний міжнародний майданчик, де Україна як повноцінний член може не тільки брати участь (як в ООН чи ОБСЄ), але й реально впливати на ті чи інші рішення. Можливо, сьогодні Рада Європи - а саме її Парламентська асамблея - має найбільше значення для України з моменту початку нашого членства у 1995 році.

Однак, у зв'язку з учорашнім рішенням Аграмунта про відставку у відповідь на дії української делегації є два запитання. По-перше, чому українські парламентарі з різних фракцій так рідко демонструють подібну командну гру і єдність міжпартійних зусиль в Україні? Чому в Раді Європи вони спромоглись спрацювати на інтереси держави Україна, а в самій Україні багато з них часом не можуть домовитись з елементарних питань і, таке враження, свідомо працюють на підрив інтересів своєї держави?

По-друге. Фактично у Страсбурзі українські депутати влаштували справжню політичну облаву і антикорупційну чистку проти першого номера Парламентської Асамблеї. Але чому у себе вдома, в Україні, ми не часто чуємо, щоб наші парламентарі настільки злагоджено і з таким ентузіазмом домагались фінансових розслідувань і вимагали відставки тих політиків першого ешелону, що задіяні в масштабних корупційних схемах?

Читайте також: Якою мовою розмовляє корупція в Україні

Боюсь, поки що ці питання звучатимуть швидше як риторичні, серйозних реформ в Україні не буде. І найбільшим антикорупційним «уловом» українських депутатів буде доведений до відставки іспанський сенатор у Страсбурзі, а не українські корупціонери тут, у Києві.