Недавно дійшов до простої думки: кожен із нас настільки цікавий іншим людям, наскільки сам втручається в їхнє життя. Позитивно втручається.

Необов'язково якимись надзвичайними речами, проектами. Іноді просто добрим словом і звичайнісінькою увагою. Скаже тобі людина щось хороше щиро, від душі. І вона зовсім інакше сприймається у свідомості.

Читайте також: Холодний душ. Що вириває нас із теплих обіймів дитинства

Особливо це добре проявляється, коли їй від тебе нічого не треба і нічого з тебе взяти, а поводиться ця людина так, бо така її внутрішня природа.

Недавно вичитав хорошу метафору, яка стосувалася виховання дітей. У ній ішлося, що для батьків важливо просто бути присутніми під час якихось важливих моментів у житті. Не повчати. Не намагатися щось міняти. А просте споглядання, мовчазна присутність і прийняття дитини такою, якою вона є, дає дуже багато. Таке собі тонке взаємозанурення. Споглядання чогось разом.

Для дорослої людини така присутність не менш важлива. Більшості з нас не потрібна критика, інакша думка. Не завжди ти людині поможеш виборсатися з життєвої ситуації, якщо цей урок вона має засвоїти самостійно. Але присутність під час доленосних кроків і тиха усмішка важить дуже багато.

Читайте також: Як правильно бити дітей із користю для них самих

Тому позитивно і м'яко втручаймося і поринаймо в життя одне одного :). Одним словом. Однією усмішкою. Простою думкою про когось. Тримаючи за руку і дивлячись в один бік. Споглядаючи світ.