Люди роблять висновки за діями.

Втілив щось небуденне, викликав нові відчуття в людей, зробив щось, що стало новим інструментом, щось змінило, перевернуло, поставило з ніг на голову. Коли людина щось таке втілює, то ти вже про неї міняєш думку. Вона виростає чи падає в твоїх очах. Ти по-іншому до неї придивляєшся.

Читайте також: Хто зберігає наше дитинство

Але що є дія?

Це квінтесенція невидимого. Може, й роки сумнівів, спроб і помилок. А може, й страху взагалі щось зробити. А може, миті, коли ти розібраний на частини. Ти розумієш, що ось з оцього, що з тебе висипано, щось треба взяти, а щось відмести. Оце блакитне й оце ось жовтувато-зелене буде в тобі працювати. А ось це сіре мабуть треба розвіяти. Не будеш все в собі носити. Та й не зможеш.

Читайте також: Щастя сподівання: солодка надія на те, що буде

Коли зможеш вибухнути і вирости над собою? Сьогодні й уже? Чи змарнуєш купу моментів, коли варто було просто бігти десь між гілля, підбираючи по дорозі якесь красиве листя? Чи знайдеш відповіді на складні запитання у простому за багато років. Коли то нікому не буде цікаво. Але, може, й тобі не треба буде чийогось розуміння.

Вік живи і вік учись. Всотуй ранкове проміння і наливай собі щойно звареного чаю.