Тягне ранками, коли замість кави збадьорює шелест його вулиць, людський гомін та залізний стук стареньких трамваїв, що обережно пробираються крізь пахощі свіжого хліба.
Тягне удень, коли сонце зависло у зеніті, ходити могилянськими кварталами, як ходив колись 16-річним, напівсліпим від молодості та безгрошового щастя. Як мало змінилося з того часу - такі самі джинси, така сама футболка. Як багато змінилося з тих пір, дорослість - це війна, війна - це дорослість.

Читайте також: Береза: К чему надо стремиться Киеву. ФОТО

Як тягне на Поділ вечорами! Поділ, старий торговець, щоразу обіцяє мені кохання, він каже - воно десь поруч, загубилося на хвильку по кишенях-дворах, щойно було в руках, зараз, зараз! Десь між квітучими яблунями, вишнями, акаціями, між ромом і марихуаною, ось, чуєш його запах? Щойно було тут, воно буде тут, а Поділ - це солодкий сон між коханням.
***
Мабуть, травень це найпрекрасніша мить, на яку здатен Київ - але без подільських вечорових вулиць, без багатовікового бриніння втоплених у землі церков і крамарських будиночків - столиця не та, столиця слабка, надто суха її старість, надто пуста новизна; і тільки Поділ - вічно жива плоть міста, розграфлена пожежами у клітинку, оточена з трьох сторін морем; тільки Поділ заспівує ту пісню, котру потім підхоплюють кручі Дніпра, імперські руїни Хрещатика і Липок, віддалені ліси й монастирі.

Читайте також: В Киеве открыли обновленную Почтовую площадь. ФОТО

***
Насправді Поділ ніколи мене не обманював. Одного разу я ішов сквером, і зустрів - самого себе, з майбутнього. Це було вдруге в житті. Я слухав самого себе, пив з самим собою коньяк; той я, з майбутнього, розказував мені моє майбутнє - і всі слова виявилися правдою, життя зробило поліцейський розворот через осьову.
Я забув її, забув навіть мову, якою я говорив з нею.