Прояви "победобесия" я вчора дивився на Громадському. Дніпро, Київ... Дивився і очам не вірив, що в Полтаві люди вийшли з портретами не рідних людей під копірку "бессмертного полка".

І цілу добу мені хотілося помовчати. Я уявляв, що сказав би мій дідусь.

Читайте також: Диво, що ми досі збереглися як нація і держава за таких обставин

Свого дідуся - Костя Гнатовича Довбню я пам'ятаю щодня і дякую за життєву мудрість. Шкодую, що зараз з ним радитись не можу. Мені не треба нагадувати певну дату для вшанування. І мільйони українців мають коріння, обпалене війною, про яке згадується з тихим сумом, а не під вульгарні виступи поп-зірок сусідньої країни.

Він ніколи не говорив "мы победили, можем повторить", не носив стрічок. Отак змінив форму на піджачок і відбудовував зруйноване війною. Моя бабуся страшенно раділа, коли переїхали до Полтави.

Він не зрозумів би оцих костюмованих спектаклів і псевдовшанування, псевдоісторизму.

Знаєте, що найбільше обурює? Що люди, які повиходили на абсолютно маніпулятивну акцію, піддались цій маніпуляції - багато хто свідомо. Що ніби немає у нас четвертого року війни, не гинуть наші хлопці - онуки і правнуки тих, хто виборов 9 травня! що все як ні в чому не бувало. Я вважаю це цинічним. Мало того, якщо там переписують історію, якщо там розробили нові ідеологічні кліше - ви то хоч чого на себе це тягнете?

Читайте також: Є люди, які проживають чуже життя, а ми - ціла країна, яка живе чужим умом

Здається, у нас великі проблеми: або з психічним здоров'ям, або з черговим заманюванням у ідеологічну пастку. Як у чеховській "Палаті №6". Наш північний сусід - як той флігель: "воняет кислою капустой, фитильной гарью, клопами и аммиаком, и эта вонь в первую минуту производит на вас такое впечатление, как будто вы входите в зверинец".

Але коли лікар Рагін почав ходити до душевнохворих, вести розмови (навіть цікаві і змістовні), він опинився у тому флігелі. І помер від усвідомлення того, що йому звідти ніколи не вийти.