Я розумію, що простий/смертний юзер має право на власну думку і опір будь-якому рішенню щодо зменшення питомої ваги всього російського в нашому житті. Опір може мати різну природу - від бізнезової і технологічної до ідеологічної і світоглядової. Він може виявляти непоступливість без причин або з причини звичайної залежності від непомітно, але вміло нав'язаного. Він має право просто на 

Читайте також: Санкції vs комунікація. 5:0

Це як відданість ставанню ногами на унітаз або панічному страху перед протягами у спітнілій і липкій маршрутці. Він може ототожнювати блокаду механізмів пропагандистського впливу із зазіханням на свободу. Бо така є його свобода - прошита московськими мейлами, пошуковими системами і соцмережами. Іншої він, бідолашний, не хоче. Бо те, що йому сконструювали і впарили, легше зробити частиною власної ідентичності, ніж предметом критики. Втім, на те він приватний юзер.

Читайте також: Хто володіє інформацією, той володіє світом. І поки що ми програємо у цій війні

Але коли український політик захищає сервіс, заповнений краденим, вкрадений у розробника і власника в брутальний спосіб, і захищає його, до того ж, не просто так, а як привід показати розгул тоталітарних тенденцій власної країни, подаючи все це так, нібито всьому цьому лайну немає альтернативи - його треба гнати сцяними шматами. Якщо він проколюється на речах, крім усього іншого, символічної ваги, значить, він продасть і себе, і вас за першої-ліпшої нагоди. Просто тому, що політик без розуміння правил гігієни нічого не може знати про етику.