З Львівського національного університету «звільнили» авторитетного викладача Богдана Пастуха (пишу «звільнили» в лапках, бо формально він «не пройшов по конкурсу», хоч - з наукового та викладацького боку - переважав конкурента). Причина прозора - виступав проти хабарництва та плагіату у вузі. Деталі отут.

На знак протесту звільняється також і його брат Тарас Пастух.

А ось відмова від магістратури однієї зі студенток, викликана цими звільненнями.

Ще один свіжий приклад. Звільнення науковця Ярослава Поліщука за допис у Фейсбуці.

Читайте також: Нова школа. Очікування і розчарування

Насправді ці люди підняли ще один з аспектів руйнування академічної доброчесності у нашій науці та вищій освіті.

Разом з плагіатом та загальним падінням наукового рівня використання освіти в університетах для збагачення недоброчесних викладачів - серйозна загроза також і майбутньому країни.

Чи не виглядають такі звільнення на ознаки колапсу системи?

Очільники держави не фінансують науку. Формально за браком кількох сотень мільйонів у бюджеті. Це при тому, що сотні мільярдів на Приватбанк знайшли за кілька днів. Хіба наука не є одним із фундаментів розвинутої країни? Чи може не розвинуту країну потребують?

Читайте також: "Неправильно застібнутий перший ґудзик" в український освіті

Відсутність здорових управлінських рішень для розвитку - це не недолугість реформаторів, це також управлінське рішення.

Особливо поряд з діями, які стимулюють внутрішню деструкцію української науки (позбавлення ВАКу незалежності, спроби здійснити те ж з НАНУ, відміна можливості позбавляти нечесно здобутих наукових ступенів, низькі пороги ЗНО для вступу у вузи, відсутність програми боротьби з хабарництвом у навчальних закладах, стимулювання відтоку кадрів та молоді з науки неконкурентними на ринку праці зарплатами тощо).

Можливо, варто оцінювати занепад науки як державну зраду управлінців?