Коли ми говоримо про відкритість школи до співпраці, часто йдеться про разові проекти або про велику кількість різних ідей, ініціатив та взаємодії, на які заклади зголошуються.

Однак нещодавно я почула промови двох цікавих людей, які дещо змінили мій фокус уваги і думку про відкритість. Ці промови прозвучали на семінарі «Школа як центр громади», що відбувся 22 червня у Львові.

Першим, чия думка мене вразила своєю очевидністю і простотою, став Володимир Турчиновський, декан факультету суспільних наук УКУ. Він звернув увагу на те, як важливо мати концепцію закладу, перш ніж братися до пошуку партнерств.

Читайте також: Навіщо обов'язкове ЗНО з англійської мови

Справді, часто більш прогресивні навчальні заклади в Україні просто хапаються за усе, що почули чи побачили. Але чи замислювались вони про певну селекцію ініціатив? Чи вибудовували стратегію розвитку? Чи розставляли пріоритети на місяць, рік, два і так далі?

Якщо заклад має принципи внутрішньої і зовнішньої взаємодії, простір і час для цього, якщо має певну управлінську філософію та нарешті історію школи, схожу на подорож з пункту А до пункту Б, то природним чином деякі партнерства будуть поза цим маршрутом, а деякі ідеї та проекти будуть стояти на чільному місці.

Другою промовою, що справила враження, стала розповідь доктора Марії-Луїзи Столл-Стеффан з Німеччини, яка спеціалізується на створенні громадоорієнтованих закладів у всьому світі.

Читайте також: Оцінювання в освіті: що не так і на кого рівнятися

Вона дала чітке визначення громадоорієнтованої школи: «Це розуміння освіти як спільних скоординованих зусиль школи, родини та громади, спрямованих на успішне навчання учнів». Так, усе, що робиться у навчальному закладі, має нести цінність для учнів. Уся мета тих об'єднавчих зусиль школи і громади має полягати у тому, що від цього виграє учень. Бо, як на мене, ця ідея часто губиться, і співпраця перетворюється на самоціль.

Проте хоча фокус у школах має залишатися на учнях, відкритість школи створює умови, в яких виграють усі. Наприклад, якщо учні у школі суспільно активні, то вони вже у підлітковому віці можуть спробувати себе як волонтери у громадській організації. Для них це значний досвід, для організації - потенційні однодумці, для батьків - можливість зайняти час дітей корисною справою або зробити щось разом, для громади загалом - це реалізований проект.

То що заважає школам бути відкритими закладами? Часто це відсутність розуміння мети цієї відкритості, стратегії і чітких принципів взаємодії. А це засадничі речі. Без них - усі спроби, випадкові партнерства, усі хаотично створювані проекти - це цінні маленькі кроки, але в невідомому напрямку.