Українці звикли скаржитися на власні інституції, і не скажеш одразу, чого тут більше – хуторянства чи традиційної ненависті до інституцій, викликаної сторіччями чужинського урядування. Однак більшості вже зрозуміло: відсутність власних інституцій означає панування чужих.

Читайте також: Червона риска: як українці втрачають відчуття цінності власної держави

Звідки ж узятися інституціям у країні, що завжди жила під імперіями?

Інституції – це люди, структури і процеси. Коли рішення приймаються у Москві, Варшаві чи Відні, то люди, структури і процеси заточені лише на виконання (причому виконання абияк, бо рішення чужі). Центр прийняття рішень може переміститися у Брюссель чи Вашингтон, а спроможність і ставлення залишаються такі самі. Сьогоднішнє невиконання політики, розробленої у Брюсселі, аж надто нагадує колишню фронду українських еліт перед Москвою.

Читайте також: Що потрібно для того, аби реформи були вигідними для всіх

Формування спроможності передбачає нових людей, нові структури і нові процеси. Звідки їм узятися? Ремонт старого неможливий, а місце для нового нема кому розчистити. Це набагато складніше завдання, ніж політичні перегони. Переможець таких перегонів стає заручником системи, розробленої у Петербурзі триста років тому.