Із початку війни я неодноразово торкався питання, що, без чіткої фіксації воєнного стану, ми опинимося у ситцації постійної юридичної шизофренії. Тоді це викликало жваві дискусії, до яких я повератися не хочу.

Все вже перетравлено по 20 разів.

Але факт лишається фактом. Коли війна не зафіксована ніде, і формально у нас "мир" з Росією, ситуації, коли ФСБшників мають просто відпустити - це норма.

Очевидно, що в умовах війни співробітник ворожої спецслужби, що незаконной перейшов кордон, не може бути ніким іншим, окрім як шпигуном або диверсантом.

Водночас, в "мирних" умовах він - звичайний порушник режиму, що означає адміністративну відповідальність, не більше.

Які претензії за таких умов висувати до суду, який просто чинить по закону?

Читайте також: Головна причина борсання українців в багнюці дуже проста

Подібної шизофренії у нас багато.

Хтось може пояснити, чому в окупований Крим можна постачати одні товари, і не можна - інші?

Чому в Росію можна їхати потягом, але не можна - літаком?

Де логіка у всьому цьому?

Ми нагородили такий город юридичних колізій, що їх вже навіть і неможливо виправити. Страшна "індіанська хитрість" - не називати війну війною, ще довго буде бити по Україні.