В українських реаліях пропонувати кардинальні реформи - не означає реалізувати їх на 100%. Адже в основі будь-якої зміни має бути всесторонній системний аналіз та орієнтація на довгострокову перспективу. Говорячи про пенсійну реформу, яку влада пропонує українцям, зазначені принципи не задіяні сповна. Замість реалізації такої важливої та дійсно потрібної реформи політичні еліти займаються часто самопіаром та розкидуванням голослівних заяв про те, який "рай" настане для мільйонів наших громадян.

Видати бажане за дійсне

На сьогоднішній день Кабмін подав до парламенту пакет законопроектів щодо пенсійної реформи. На сайті Верховної Ради зареєстровано чотири із них: «Проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №6614 (затверджений на засіданні уряду 21 червня), «Проект закону про внесення змін до ст. 588 Митного кодексу України з питань пенсійного забезпечення" №6615, «Проект закону про внесення змін до Податкового кодексу України з питань пенсійного забезпечення » №6616 та "Проект закону про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо підвищення пенсій » №6617.

В Мінсоцполітики з гордістю заявляють, що не піддались тиску МВФ - про підвищення пенсійного віку. Проте попри усі обіцянки деяким категоріям українців все-таки доведеться вийти на пенсію пізніше 60-ти років.

Аналізуючи текст запропонованих законопроектів, варто зауважити, що одним із головних критеріїв виходу на заслужений відпочинок буде страховий стаж -період часу, протягом якого кожен громадянин платить зі своїх доходів до Пенсійного фонду єдиний соціальний внесок. За найманих працівників відповідну суму відраховують роботодавці. Фізичні особи-підприємці роблять це самостійно.

На сьогоднішній день для отримання пенсії за віком необхідно мати страховий стаж не менше 15 років. У разі затвердження реформи він виросте до 25 років - і це вже з 1 січня 2018 року. Після цього протягом десяти років розмір страхового стажу збільшуватиметься щорічно на один рік, отож 1 січня 2028-го складатиме уже 35 років.

Читайте також: Пенсионную систему разрушили, а что построили?

Згідно із законопроектом людина, яка не має необхідного стажу, може піти на заслужений відпочинок в 63 роки - тоді станом на 1 січня 2018 року вимога щодо страхового стажу становитиме не 25 років, а 15. Згодом мінімальний поріг збільшуватиметься щорічно (на 1 рік). Тим, хто вирішить піти на пенсію в 63 роки в 2028-му, потрібно буде мати страховий стаж 25 років. Особа може відкласти вихід на пенсію до 65 років. Тоді вимога за страховим стажем збережеться на рівні 15 років і в наступний період.

Якщо і в цьому випадку не вистачає страхового стажу, то можна розраховувати на соціальну допомогу від держави, яка по суті пенсією не є, а її рівень залежить від забезпеченості громадянина. Претендувати на неї зможуть ті, хто досягнув 65 років.

Паперова тяганина

Варто зауважити, що облік страхового стажу в Україні ведеться лише з липня 2000 року. Для його підтвердження до цього періоду часу реформатори пропонують українцям збирати і подавати підтверджуючі документи. Найбільш неприємним в цій справі є те, що однієї трудової книжки буде недостатньо. Погодьтесь, це доволі ускладнить життя тим, хто працював за межами України, або ж на підприємствах, які нині не існують і т.д.

Ініціатори реформи пояснюють паперову тяганину у дуже зручний спосіб. Мовляв, трудові книжки - потенційне джерело використання безліч махінацій. Таке пояснення є щонайменше безглуздим і ніяк не вирішує проблему. На сьогоднішній день від ідеї враховувати стаж, отриманий до 2000 року, в повній мірі так і не відмовилися. Так що до остаточного прийняття документу немає впевненості в тому, що до цієї пропозиції не повернуться.

Подбай про себе сам

В уряді наполегливо повторюють, що працюючий українець може (і навіть повинен) подбати про свою пенсію сам (це передбачує накопичувальна система пенсійного забезпечення). Проте ніхто так і не дає ніяких гарантій, що недержавний пенсійний фонд (НПФ) з часом не збанкрутує.

Експерти дають багато "розумних" порад, як накопичити на старість: купувати валюту різних країн, нерухомість, відкривати депозити в банках сумою до 200 тис.грн (саме стільки у випадку закриття банку поверне Фонд гарантування вкладів). Поради то непогані, ніхто не сперечається. Однак ті, хто їх озвучує, вочевидь, забули, в якій країні живуть. Середньостатистичний український працівник навряд чи може собі дозволити такі речі. Навіть відрахування в НПФ для нього є доволі проблематичним.

За час існування НПФ в Україні припинили платити внески і вже отримують додаткову надбавку до пенсії 82 тис українців - 9,8% від загальної кількості учасників НПФ. За офіційною інформацією станом на 31 березня загальний розмір всіх пенсійних відрахувань склав 655,4 млн.грн. Отримувати пенсію можна разовим платежем або рівними частинами протягом певного терміну. За розрахунками Нацкомфінпослуг, середній розмір одноразової виплати становить 6,5 тис. грн, а середній розмір накопичень на термін - 37,2 тис. грн. Якщо пенсіонер захоче отримувати таку виплату рівними частинами протягом п'яти років, його щомісячна «надбавка» до пенсії складе «величезні» 620 грн.

Читайте також: Чому пенсійну реформу не можна вважати реформою?

Гарантії на майбутнє

В Україні існує психологічний фактор недовіри як до держави, так і до приватного сектору. Мало хто з нас готовий робити регулярні відрахування в гривні певній установі в надії, що якийсь «дядько» віддасть накопичені гроші через пару десятиліть. Планувати на довгострокову перспективу готові лише одиниці - справжні відчайдухи. Більшість діє ж ситуативно і надає перевагу складанню грошей на "чорний день" десь під матрасом.

Висока інфляція та девальвація гривні регулярно «з'їдають» значну частину заощаджень майбутніх пенсіонерів. Слід враховувати також і те, що українські НПФ не вміють та й на дуже то і прагуть зберігати і примножувати гроші своїх інвесторів. Можливості інвестування для керуючих НПФ обмежені. Основними інструментами, за даними Нацкомфінпослуг, є депозити (40,3% активів) і ОВДП (42,3%). В облігаціях керуючі зберігають 9,3% коштів. На частку інвестицій в нерухомість припадає 3,8%. Деякі НПФ невдало вкладають кошти на фондовому ринку. Навіть НПФ Нацбанку втратив від вкладень в облігації та акцій близько 0,9 млрд.грн.

Отож якою б перспективною та райдужною не здавалась реформа пенсійної системи, але проблеми залишаються старими: працюючий українець в старості зможе розраховувати тільки на себе і своїх близьких. Ось такі у нас реалії. Тому вкладення в дітей з надією, що ті з вдячності прогодують свої батьків, ще довго залишатимуться єдиною виправданою інвестицією в майбутнє.