Саміт G20 відзначився лютими протестами та резонансом навколо першої зустрічі Дональда Трампа й Владіміра Путіна.

Було б приємно думати, що протестувальники обурювалися двома автократами, які зневажливо славляться до журналістів і мають темні зв’язки в бізнесі. Але, на жаль, ця зустріч для антиглобалістів виявилася другорядною подією. Вони взагалі проти концепції G20 і вважають саміт втіленням глобальної системи, що побудована на загребущій економічній моделі й керована безвідповідальною елітою.

Оговтуючись після нападів на поліцію і підпалів, протестувальники мог­ли б поміркувати, наскільки гірше їм велося б, якби саміт відбувався в Москві чи Пекіні. Західні демократії мають чимало вад, але принаймні не обмежують мирних протестів. Росія та Китай поводяться з незгодними набагато суворіше. Я не побачив у Гамбурзі плакатів на підтримку Лю Сяобо – китайського дисидента й Нобелівського лауреата, який зараз помирає від раку (Лю Сяобо пішов із життя вчора, 13 липня – UAInfo).

Протестувальників неабияк обурює імперіалізм. Однак головні імперіалісти G20 – не західні, а російські та китайські лідери. Комуністичний Китай на чолі із Сі Цзіньпіном окупував Тибет (а ще Східний Туркестан і Внутрішню Монголію). Путінська Росія жорстоко придушила чеченців і провадить шовіністську політику в дусі "росіяни передусім" у республіках Російської Федерації: Татарстані, Марій Ел і Комі. Антиглобалісти, певно, й не чули таких назв.

Читайте також: Парадокс лівих: імперія зла КНР і мовчання Заходу

Дивує також, що протестувальники ненавидять як президента Трампа, так і глобальну торгівлю. У цьому Трамп певною мірою їхній союзник. Адже йому теж не подобається базований на чітких правилах міжнародний порядок, бо він вважає його несправедливим. Щоправда, розуміння несправедливості в них різне. Антиглобалісти вважають, що система налаштована проти бідних країн, а Трамп переконаний, що проти США – найбільшої та найзаможнішої країни світу. Та це вже другорядний момент.

Зустріч Трампа й Путіна тривала довше, ніж очікувалося. Це сприйняли як добру новину. Та я не згоден. Півгодини більше ніж достатньо для того, щоб донести до російського президента головне: "Пане Путіне, ми знаємо, що ви замислили. Спиніться". У разі потреби можна додати конкретики: "Ми знаємо, де зберігаються ваші гроші та гроші ваших друзів. Якщо хочете ще колись їх побачити, охолоньте".

Натомість Трамп вирішив говорити з Путіним на рівних. Це велика помилка. Населення Росії більш як удвічі менше за населення США. ВВП Росії не дотягує до ВВП одного великого штату США. У росіян багато ядерної зброї, та вона переважно застаріла. У них амбітний план модернізації оборони, але на нього бракує коштів. Єдиний реальний актив Росії – здатність Путіна швидко (чи нерозсудливо?) діяти в зовнішній політиці. Це засвідчили вторгнення в Україну й підтримка режиму в Сирії.

Втім у Гамбурзі лідери США та Росії зустрілися як рівні. Кожного супроводжував тільки міністр закордонних справ. На вигляд це було дивно. США має колосальний досвід взаємодії з Росією, яким Трамп нехтує. Тіллерсон добре розбирається в нафтовій індустрії, а от у дипломатії він новачок. Російська парочка, за моїми підрахунками, має 62 роки сукупного дипломатичного досвіду. Американська – менш як рік.

Читайте також: Гонка цифрових озброєнь вийшла з-під контролю

Трампові, якого співвітчизники ганять за численні вади та прорахунки, хочеться любові народу. Він тішився прийомом у Варшаві, де виголосив сумбурну й патетичну промову про західну цивілізацію (ключове послання: не дозволяйте нікому помикати вами). Тепер провернув зустріч із Путіним, яку може позиціонувати як дипломатичний прорив. Кремлівський лідер запевнив Трампа, що Росія не втручалася в американську політику. Росія і США співпрацюватимуть у сфері кібербезпеки, а це обурює хранителів державних таємниць Америки. Крім того, лідери продовжать спілкування про Україну та Сирію.

Це не "велика угода", якої так боялися європейці ще півроку тому (якби Трамп відмовився від НАТО в обмін на допомогу Росії в інших проблемних напрямах). Дуже сумніваюся, що Адміністрація Трампа досягне більшого, ніж її попередники, прогресу з Росією: пам’ятаєте перезавантаження? Або комісію Ґора – Черномирдіна до того?

І все ж підстав для тривоги вистачає. Один із непевних складників домовленості, якої, схоже, досягли два президенти, – обіцянка США та Росії не втручатися в справи одна одної. Це ставить американців на один моральний рівень із росіянами. І то велика помилка: навряд чи можна порівнювати спроби Заходу утвердити демократію в Росії (скажімо, допомогою правозахисним організаціям у моніторингу виборів) із російськими кібератаками та зливом приватних листів, покликаними дискредитувати політиків і посіяти недовіру.

Справжнє послання поміж порожніх балачок у Гамбурзі звучить так: західним демократіям загрожує авторитарний, популістський і кумівський капіталізм у різних виявах. Передусім із Росії та Китаю, а віднедавна з Туреччини. Та й Угорщина, Польща й Філіппіни потрапили до цієї орбіти.

Йому протистоять Анґела Меркель, Емманюель Макрон, Джастін Трюдо й іще деякі лідери, які від­стою­ють і відроджують ліберальний лад на Заході. Гамбурзькі протестувальники палили вогні в центрі одного з найвеличніших міст Європи, у той час як світ, що захищає їх, на межі великої пожежі. 

Едвард ЛУКАС, "Тиждень"