Молдова неодноразово зверталася до Російської Федерації з вимогою виконати умови Стамбульського саміту ОБСЄ, де в 1999 році Росія взяла на себе зобов’язання вивести свої війська та озброєння з території Придністров’я. Проте РФ так і не виконала цього зобов’язання і всіляко заявляла про те, що ситуація дуже змінилася у порівнянні з 1999 роком, геополітичні обставини зовсім не такі, як були тоді, що виникли умови, які створюють необхідність перебування російських «миротворців» у Придністровському регіоні. До початку 2000-х років Росія зривала всі графіки виведення озброєння і, зрештою, заблокувала його виведення з території Ковбасної в Придністров’ї.

Нинішня вимога молдавського парламенту про виведення російських військ ускладнить російські відносини і створить негативний бекграунд дипломатичній активності президента Республіки Молдова Додона, який уже не знає, де заманіфестувати свою проросійську позицію (що вже виходить за межі пристойності). Однак у цій історії є ще кілька невирішених «іксів».

Читайте також: Росія використовує технологію “поглиблення” не тільки територій, а й людей

Так, перебування російських військ на території Придністров’я передбачено мандатом СНД на проведення миротворчої місії, а також існування об’єднаної контрольної комісії, яка контролює виконання умов дотримання миру на Дністрі. До складу цієї комісії, до речі, також входять українські представники в якості спостерігачів. Цей формат і досі не денонсований.

Також на даний момент варто очікувати інтенсифікації переговорного процесу в рамках формату «5+2» — це формат по врегулюванню придністровського конфлікту, який передбачає участь у ньому як сторін конфлікту, тобто Тирасполя і Кишинева, так і країн-посередників (Росії, України, Європейського Союзу, Сполучених Штатів і ОБСЄ).

Зараз переговорний процес у форматі «5+2» не має якоїсь «дорожньої карти» після зміни керівництва в Придністров’ї, тож потрібна інтенсифікація цього діалогу. З іншого боку, зрозуміло, що Росія використовує Придністров’я як плацдарм для провокацій стосовно і Молдови, і України.

Україна сьогодні намагається зблизити свої позиції з Молдовою, і свідченням цього є як відкриття митного-прикордонного пропускного пункту на придністровській ділянці кордону з Молдовою, так і заявка про те, що такі пункти будуть відкриті й на інших точках переходу. Крім того, Україна намагається вирішити проблемні питання україно-молдовських відносин, щоб вийти на вищий рівень стратегічного партнерства з Молдовою.

Читайте також: Як Україні оминути шлях, що привів Молдову до відновлення російського впливу в країні

Але слід пам’ятати, що є специфіка молдавської дипломатії і молдавська політична гра. Один з прикладів – ситуація, коли спочатку Молдова погодилася купувати електроенергію в українських компаній і відмовилася купувати її у Молдавської ДРЕС, яка належить російському Капіталу і знаходиться на території Придністров’я, але через кілька місяців торгів відмовилася від української електроенергії і погодилася закуповувати електроенергію в Молдовської ДРЕС…

  Також відомо, що Молдова фактично надала політичний притулок колишньому «президенту» Придністров’я Шевчуку та його дружині, проти якого в самому Придністров’ї порушено кримінальні справи, та  який, коли був «президентом» Придністров’я, вів яскраво антиукраїнську політику. Для Києва це не зовсім зрозумілий крок Молдови.

Таким чином, у Молдови є вузькі цілі – її національна безпека. Крім того, Молдова отримує економічні та політичні дивіденди від санкційного тиску на Придністров’я.

Україні ж потрібно виходити з власних національних інтересів: там, де це доцільно, вибудовувати з Молдовою партнерські відносини і взаємодіяти, а там, де це суперечить національним інтересам, не давати Молдові використовувати Україну для досягнення своїх економічних і політичних цілей.

Не варто також забувати, що придністровський конфлікт все-таки відрізняється від конфлікту на Донбасі. «Придністровська Молдавська республіка» — це далеко не «ЛНР» чи «ДНР». У цього сепаратистського анклаву є своя історія і своя специфіка. І ця специфіка, окрім всього, пов’язана з тим, що там проживає близько 100 тисяч громадян України, які мають подвійну лояльність стосовно України. Про це не потрібно забувати.